Роль міжнародних механізмів правосуддя

Розслідування Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду

Україна має довгі та складні відносини з Міжнародним кримінальним судом. 20 січня 2000 року Україна підписала Римський статут МКС, але вже наступного року Конституційний Суд України сказав, що Статут неможливо ратифікувати, оскільки він суперечить статті 124 Конституції України, через твердження, що МКС доповнює національні органи кримінальної юстиції[455]. 

Після подій Революції гідності у 2013 році та початку збройного конфлікту на території України, державні органи різного рівня все частіше почали порушувати дискусії про участь Міжнародного кримінального суду у дослідженні ситуації. Як результат, Верховна Рада України прийняла дві заяви про визнання юрисдикції Суду. Перша стосувалась подій на Майдані з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року[456]. Друга — наслідків збройного конфлікту на території України щодо подій на території Криму та районів у Донецькій і Луганській областях[457]. Враховуючи те, що заява стосувалась періоду з 20 лютого 2014 року та не обмежувалась кінцевою датою, МКС отримав юрисдикцію і щодо подій після 24 лютого 2022 року. За текстом заяви звертається увага на дії «...вищих посадових осіб Російської Федерації та керівників терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР"...»[458].

Не дивлячись на те, що з 2015 року Офіс Прокурора МКС представляв свої попередні висновки по ситуації в Україні, питання приєднання до системи Суду як повноправної держави-учасниці не стояло на порядку денному. Вже під час перемовин щодо членства України у Європейському Союзі ратифікація Римського статуту ставилась як одна з ключових умов. 16 вересня 2014 року було прийнято Угоду про асоціацію України з Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії[459]. Стаття 8 Угоди закріплює, що «Сторони співробітничають з метою зміцнення миру та міжнародного правосуддя шляхом ратифікації та імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС) 1998 року та пов’язаних з ним документів». У відповідь на прийняте положення, у 2016 році були внесені зміни до Конституції України, які дозволили розглядати питання про ратифікацію Римського статуту та набрали чинності 30 червня 2019 року[460].

Хоча на законодавчому рівні після 2019 року не один раз обговорювалось приєднання до МКС, цього так і не було зроблено. Ключові аргументи у політичній дискусії на цей час: українські військові виступають проти ратифікації. Одне з останніх офіційних рішень уряду України говорить про те, що питання ратифікації Римського статуту буде розглядатись протягом року після закінчення / припинення воєнного стану в Україні[461].

2 березня 2022 року Прокурор МКС відкрив повноцінне розслідування щодо ситуації в Україні за заявами 42 країн-учасниць відповідно до статті 14 Римського статуту[462].

З березня 2022 року Прокурор МКС Карім Хан вже п’ять разів відвідував Україну[463]. Слідчі Суду працюють безпосередньо «у полі», бо всього до України було направлено 42 слідчих, експертів та іншого персоналу[464]. Зокрема, серед направлених експертів є також представники Нідерландів, надані країною на підтримку розслідування МКС. Вся комунікація Офісу Прокурора МКС з органами влади України здійснюється через Офіс Генерального прокурора, завдяки змінам до Кримінального процесуального кодексу України[465].

У березні 2023 року МКС прийняв ордер на арешт Владіміра Путіна та Марії Львової-Бєлової за обвинуваченням у вчиненні ймовірних воєнних злочинів, а саме депортації та примусового переміщення дітей з території України до РФ (статті 8(2)(a)(vii) та 8(2)(b)(viii) Римського статуту)[466]. Також у березні 2023 року було підписано угоду про відкриття на території України «польового офісу» Міжнародного кримінального суду[467].

5 березня 2024 року Досудова палата II Суду оголосила нові ордери на арешт щодо фактів системних атак на об’єкти енергетичної інфраструктури у період з 10 жовтня 2022 року по 9 березня 2023 року як воєнні злочини за статтями 8(2)(b)(ii), 8(2)(b)(iv) та злочини проти людяності за статтею 7(1)(k) Римського статуту[468]. 24 червня 2024 року у межах розслідування цих фактів Досудова палата ІІ Суду оголосила про два нові ордери на арешт Сергєю Шойгу та Валєрію Герасімову[469]. 

Головною подією для України у контексті її співпраці з Міжнародним кримінальним судом, стала ратифікація Римського статуту та доєднання з 1 січня 2025 року до системи Суду в якості повноправної держави-учасниці[470]. При ратифікації Римського статуту Україна також зробила декларацію за статтею 124 Статуту. У законі про ратифікацію зазначено: «Україна заявляє, що протягом семи років після набуття чинності Римським статутом для України вона не визнає юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо злочинів, зазначених у статті 8 (з поправками), коли злочин, як стверджується, було вчинено її громадянами»[471]. Слід зазначити, що статтю 124 було виключено Асамблеєю країн учасниць ще у 2015, через те, що вона не відповідає духу Статуту і несе загрози залишити постраждалих від досягнення справедливості[472]. Однак, поправка не вступила в силу, оскільки не набрала необхідної кількості підписів. Наслідки застосування цієї статті залишаються невизначеними і залежать від тлумачення та рішення Суду.   

Міжнародний кримінальний суд залишається головним механізмом відповідальності за найтяжчі злочини, вчинені на території України. Увага до його роботи прикута не тільки всередині України, а й серед інших країн. Залучення додаткової фінансової підтримки, робота національних експертів з інших країн для допомоги у проведенні розслідування вимагає результату від МКС по цій ситуації. До цього ж важливо об’єктивно оцінювати можливості Суду та особливості його роботи по Україні:

Юрисдикція Суду щодо України виключає злочин агресії

— через вимоги Римського статуту, час вступу в силу Кампальської поправки — Суд не може розглядати злочин агресії, вчинений проти України. Про ці обмеження також прямо зазначив Прокурор МКС у своїй заяві щодо відкриття розслідування[473].

МКС не має ресурсу, щоб дослідити всі наслідки збройного конфлікту на території України

‍ — згідно зі статистикою українських органів влади, ймовірні факти вчинення найтяжчих міжнародних злочинів в Україні обліковуються щодня та їхній рахунок йде на сотні тисяч. Враховуючи обмежені можливості Суду, він не буде досліджувати абсолютно всі факти вчинення найтяжчих міжнародних злочинів. Найбільш оптимістичні прогнози дозволяють очікувати, що МКС візьме до п’яти кейсів у своє провадження, але інші факти залишаться у сфері відповідальності національної системи правосуддя або окремого механізму, що може бути створений[474].

Невідомо яких суб’єктів буде переслідувати Суд

‍ — Україна очікує, що МКС зможе притягнути до відповідальності вищих посадових осіб Російської Федерації, посилаючись на те, що «для переслідування Судом їхній імунітет не має значення»[475]. Підходи до роботи за оновленими політиками оцінки ситуацій Судом враховують досяжність виконавців злочинів для здійснення правосуддя. Тому потенційно суб’єктами переслідування МКС можуть бути не тільки виконавці вищого, але і середнього рівнів, але остаточне рішення буде залежати від можливості виконати ордер на арешт[476]. При цьому рух самих справ проти осіб, щодо яких були видані ордери на арешт, залежить від їх затримання та передачі для подальшого переслідування Судом. Не дивлячись на те, що МКС наразі розглядає можливості вирішення окремих процесуальних дій in absentia, ці процеси не будуть охоплювати розгляд справи по суті без обвинувачених.

Співпраця МКС з українськими органами має ряд перепон за національним законодавством України

— 3 травня 2022 року до КПК України були внесені зміни щодо співпраці з Міжнародним кримінальним судом[477]. Можливості Офісу Прокурора МКС збирати докази, отримувати доступ до місць вчинення злочину, свідків та затриманих осіб регламентується українським законодавством та у тому порядку, який передбачений для проведення слідчих дій на території України. Обмежене правове регулювання (зокрема, в частині виключних повноважень Генерального прокурора вирішувати до якої інформації матимуть доступ слідчі МКС) може потенційно вплинути на рівень співпраці країни з МКС та скомпрометувати якість розслідування.

Комунікація від імені України з МКС здійснюється Офісом Генерального прокурора, різні підрозділи якого залучені до процесу

‍— питання міжнародно-правової співпраці у межах Офісу Генерального прокурора віднесено до відання відповідного департаменту у його структурі, у складі якого функціонує окремий відділ співпраці з МКС. Поряд з цим, окремий відділ у складі спеціалізованого Департаменту збройного конфлікту ОГП займається питаннями виконання запитів МКС, які отримуються щодо проваджень, які знаходяться у віданні Департаменту. Крім цього, у цьому підрозділі також є відділ, який займається питанням співпраці з ССГ, до складу якої зокрема входить і МКС. Узгодженість процесів внутрішньої комунікації всередині ОГП впливає і на характер співпраці із Судом, враховуючи те, який обсяг повноважень у цій сфері покладено на Генерального прокурора. З іншого боку, надмірні повноваження Генерального прокурора щодо прийняття рішення про допуск співробітників Міжнародного кримінального суду для проведення процесуальних дій на території України дає право одній людині ухвалювати рішення про погодження чи непогодження таких дій.

Суд потребує постійного залучення додаткових ресурсів, необхідних для проведення розслідування

— щороку під час роботи Асамблеї країн-учасниць МКС затверджується бюджет Суду на наступний рік, в якому розподіляються кошти залежно від завантаженості через ситуації у розслідуванні та на попередньому дослідженні. Країни, які звернулись про відкриття розслідування по Україні, підтримують зусилля МКС у проведенні розслідування. Але ця підтримка базується на добровільних внесках, а не на підвищенні постійного бюджету Суду пропорційно до кількості розслідувань та ресурсів, необхідних для їхнього проведення. Зокрема, Нідерланди направили власних експертів, які увійшли до складу групи слідчих від Офісу Прокурора МКС в Україні[478]. Продовження роботи МКС по Україні потребуватиме від інших країн їхньої тривалої підтримки як на експертному, так і на фінансовому рівні[479]. Добровільні внески роблять МКС вразливим і залежним від волі держав. Водночас непропорційний внутрішній розподіл ресурсів призводить до того, що деякі органи Суду не мають можливості виконувати свої функції відповідно до їхнього мандату.

Суд вразливий перед санкціями, які можуть запроваджуватись впливовими державами, що не входять до його системи

‍— 6 лютого 2025 року президент США видав указ «Накладання санкцій на Міжнародний кримінальний суд» («Imposing sanctions on the International Criminal Court»), якими передбачає введення санкцій проти МКС за розслідування, переслідування, затримання чи арешт представників США або їхніх союзників, якщо тільки ці держави не дали згоду на відповідну юрисдикцію та дії Суду[480]. Рішення було прийнято у зв’язку із виданими МКС ордерами на арешт щодо Беньяміна Нетаньягу та Йоава Ґаланта[481]. Першою особою, що підпала під санкції за указом президента Трампа, став Прокурор МКС Карім Хан. 9 січня Палата представників США підтримала законопроєкт H.R.23 «Illegitimate Court Counteraction Act», що передбачає широкі санкції проти Суду. Пізніше він був переданий до Сенату і, зрештою, не був прийнятий[482]. Цей законопроєкт, водночас, все ще може може бути представлений до розгляду і прийнятий паралельно із указом Президента США. Надати вичерпну оцінку масштабам негативного впливу санкцій на МКС складно, зокрема з огляду на те, що їхній обсяг може змінюватись з часом. Так чи інакше, вони перешкоджають розслідуванням МКС по всіх ситуаціях, зокрема Україні, а також загрожують його політичній легітимності[483]. Подальше функціонування Суду буде залежати від підтримки держав-учасниць Римського статуту, зокрема країн ЄС, які мають забезпечити повноцінну операційну діяльність установи, наявність та використання фінансових ресурсів, а також співпрацю з постачальниками послуг[484].

Розслідування ССГ

Робота спільних слідчих груп є однією з форм співробітництва між державами у межах кримінальних проваджень[485]. Правова основа для такого формату сформована у Другому додатковому протоколі до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах[486]. Відповідно до його положень, спільну слідчу групу може бути створено, зокрема, у випадках коли: розслідування злочинів стороною вимагає проведення складних та комплексних слідчих заходів, пов'язаних з іншими сторонами; кілька сторін проводять розслідування злочинів, обставини яких вимагають вжиття скоординованих, погоджених дій на території відповідних сторін. Водночас необхідно чітко розуміти цілі, мету розслідування, яким чином та де буде відбуватись судове переслідування за його результатами.

Після 24 лютого 2022 року Україна, судячи з усього, вирішила використати успішний досвід роботи у ССГ щодо катастрофи рейсу MH17[487], але вже щодо наслідків широкомасштабного вторгнення. 26 березня 2022 року Генеральні прокурори України, Польщі та Литви підписали Угоду про створення спільної слідчої групи для розслідування воєнних злочинів та злочинів проти людяності на території України. За повідомленням Офісу Генерального прокурора, діяльність групи буде зосереджуватись на зборі, безпечному зберіганні та швидкому обміні інформацією та доказами воєнних злочинів, зібраними під час розслідувань на території держав-сторін, а також оперативно-розшукових заходах[488]. Євроюст затвердив угоду та наголосив, що приєднання відкрите для всіх держав-членів ЄС[489].

Ірина Венедіктова, на той час Генеральна прокурорка, закликала інші країни, які також відкрили розслідування по ситуації в Україні, приєднатись до роботи ССГ. 25 квітня 2022 року Офіс Прокурора МКС також долучився до роботи ССГ в якості спостерігача[490]. Крім того, Естонія, Латвія та Словаччина також стали частиною ССГ 31 травня 2022 року[491]. А 13 жовтня 2022 року до роботи ССГ[492] та до системи Європолу у 2023 році також приєдналась Румунія[493]. Країни, які мають найбільше практичного та сформованого досвіду переслідування за найтяжчі міжнародні злочини за принципом універсальної юрисдикції, такі як Німеччина, Нідерланди, Франція, Швейцарія не приєднались до ССГ.

З боку України у межах ССГ досліджується так зване «магістральне» провадження, яке збирає в собі всі наслідки широкомасштабного вторгнення РФ на територію України. Як повідомлялось Офісом Генерального прокурора під час створення ССГ, співпраця між країнами має стосуватись проведення опитувань тих осіб, які виїхали з території України внаслідок збройного конфлікту, проведення конфіскації майна осіб, які причетні до вчинення воєнних злочинів на території України[494]. Розслідування інших країн також стосується всіх наслідків збройного конфлікту в Україні, поки не фокусуючись на окремих епізодах.

ССГ дійсно стала досить масштабним утворенням, робота якого вимагає чіткої регламентації на рівні спільної угоди. Як приклад, ССГ щодо збиття рейсу MH17 було створено для розслідування конкретного факту та в якості цілей своєї роботи закріплювала таке: встановити відповідальних за катастрофу та зібрати докази для кримінального переслідування виконавців. Країни визначили, що до розслідування будуть застосовуватися стандарти Нідерландів, а кооперація між країнами має дозволяти нідерландським та австрійським слідчим працювати на території України спільно з українськими правоохоронцями[495]. Але щодо новоствореної ССГ такі рішення не розміщено у відкритому доступі.

Продуктивність та результативність ССГ має залежати від чіткого бачення результату її роботи. Наразі не існує чітко визначеної кінцевої мети, як і стратегії. Її ціль була сформульована так: «сприяти розслідуванню та провадженням у відповідних державах, а також тим, що можуть бути передані до МКС»[496]. З цією метою держави-члени ССГ збирають інформацію від українських біженців та відкритих джерел. Хоча МКС згадується як механізм, який може використовувати ці дані, зрозуміло, що МКС зможе використовувати лише обмежену інформацію, зібрану країнами-учасницями ССГ, яка може бути корисна для його розслідувань. Крім того, немає ясності щодо процесуальних стандартів, які використовуються різними державами для збору інформації. Хоча Європейська мережа з розслідування та геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів («Мережа з розслідування та переслідування геноциду») виконує роль координатора, члени ССГ використовують власне законодавство як правову основу для документування, а це означає, що держави-учасниці мають різні стандарти розслідування. Це може вплинути на якість зібраної інформації та її статус як потенційного доказу, залежно від того, де задокументовані злочини будуть в результаті розглянуті. Щоб чітко визначити кінцеву роль ССГ та її додану цінність у безлічі різноманітних ініціатив у сфері правосуддя, необхідно мати загальну стратегію і бачення архітектури правосуддя та відповідальності для ситуації в Україні.

Створення ССГ у такому форматі з включенням до неї Офісу Прокурора МКС та Євроюсту є безпрецедентним рішенням у багатьох аспектах. Україна таким кроком поставила, у першу чергу, себе у складну ситуацію через відсутність ратифікації та імплементації Римського статуту, через що вона має різні стандарти розслідування у порівнянні з іншими державами-учасницями ССГ. Щобільше, Україна не є учасницею Євроюсту та Європолу. Відповідно, виникають питання щодо доступу її до інформації, яка була зібрана і задокументована іншими державами-членами ССГ, а також використання зібраних даних у національних провадженнях, враховуючи, що законодавство України не допускає у процесі інформацію, зібрану та/або збережену третіми сторонами, такими як Бази доказів найтяжчих міжнародних злочинів (CICED)[497].

Міжнародний центр переслідування за злочин агресії (ICPA)

Російська агресія проти України стала приводом для переговорів між Україною та міжнародною спільнотою щодо можливих варіантів переслідування за злочин агресії[498]. Хоча на той момент остаточного рішення не було прийнято, 3 липня 2023 року було зроблено перший крок до нього, коли в Гаазі було відкрито Міжнародний центр переслідування за злочин агресії. Центр об’єднує прокурорів з різних країн, не тільки зі складу ССГ. Зокрема, уряд США призначив спеціального прокурора з питань злочину агресії, який сприятиме діяльності Центру. Він функціонує за підтримки Євроюсту, який також адмініструє базу доказів, що наповнюється та обробляється у межах роботи Центру[499]. Поки не зрозуміло у межах якого механізму будуть використовуватись докази, з якими працює Центр, але українська сторона повідомляє, що його діяльність має посилити інструменти притягнення до відповідальності за злочин агресії[500].

У березні 2025 року з’явилась новина про те, що США відкликали своїх представників, які брали участь у роботі Центру[501]. Поки важко сказати яким чином це вплинуло на його роботу.

На фоні активних обговорень та розробки документів для створення спеціального трибуналу щодо злочину агресії, вчиненого проти України[502], Центр продовжував роботу, формуючи власний підхід до ідентифікації суб’єктів для майбутнього кримінального переслідування. При цьому сам центр залишається осторонь роботи з підготовки до створення трибуналу.‍

Наразі прогрес у роботі Центру стримується через відсутність правової бази для збору доказів злочину агресії: незрозуміло яке визначення злочину агресії використовувати під час документування доказів для майбутніх судових переслідувань. З одного боку, є стаття 437 КК України та широке визначення «виконавця» злочину агресії, запропоноване у нещодавньому рішенні Верховного Суду (див. розділ «Огляд національного законодавства України»), з іншого боку, є Римський статут і Резолюція ООН 3314, які дають полярно протилежне визначення (найвищий рівень політичного та військового керівництва, які уповноважені приймати рішення). Ця проблема буде вирішена, як тільки буде досягнуто консенсусу щодо типу механізму відповідальності, що матиме юрисдикцію переслідувати за вчинення злочину агресії в ситуації України.

Розслідування держав за принципом універсальної юрисдикції

Застосування принципу універсальної юрисдикції стало однією з форм міжнародної підтримки процесів правосуддя для України. Загалом, за офіційними повідомленнями 26 країн відкрили розслідування щодо наслідків вторгнення РФ на територію України[503].

Універсальна юрисдикція дає можливість іншим країнам досліджувати факти вчинення найтяжчих міжнародних злочинів, які відбулись за їхніми межами. Хоча це може бути дієвим інструментом для переслідування за вчинення найтяжчих міжнародних злочинів, такі процеси мають власні виклики, зумовлені не тільки складністю переслідування, але й особливостями роботи кожної національної системи правосуддя. З досвіду України ці виклики вже стали помітними.

Досвід країн у переслідуванні найтяжчих міжнародних злочинів

Багато з країн, які відкрили розслідування, не мають досвіду розслідування та переслідування за факти вчинення міжнародних злочинів, дослідження фактів найтяжчих міжнародних злочинів. З одного боку, такі країни як Франція, Німеччина, Швеція та Нідерланди вже мають сформовану практику, методологію, стратегії та прецеденти у справах про воєнні злочини, злочини проти людяності та навіть геноцид. У них створені спеціальні підрозділи у правоохоронних органах, які тривалий час працюють з подібними фактами, що мають місце і на території України, та відкрили структурні розслідування чи окремі справи, у яких постраждалими є їхні громадяни (Франція, Німеччина, Литва).

З іншого боку, такі країни як Польща, Литва, Латвія, Словаччина хоч і мають у національному законодавстві положення про універсальну юрисдикцію, проте практика його застосування відсутня. Вони переважно фокусуються на збиранні інформації у межах своїх структурних розслідувань від українських біженців, які тимчасово знаходяться на їхній території. Ці держави також мають доступ до Європолу, Євроюсту, у межах яких вони можуть обмінюватись інформацією, використовувати бази даних та координувати свою роботу.

Обмеження у застосуванні принципу універсальної юрисдикції

Кожна з країн має власні процедури та обмеження за національним законодавством, які стосуються переслідування за найтяжчі міжнародні злочини. Наприклад, Франція відкрила лише індивідуальні розслідування у справах, що стосуються постраждалих французьких громадян, а для того, щоб притягнути ймовірних виконавців до відповідальності за принципом універсальної юрисдикції щодо воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду, потрібно довести їхній зв’язок із Францією. Те ж саме стосується Австрії[504]. Швейцарія дотримується «умовної» або «обмеженої» концепції універсальної юрисдикції, реалізація якої залежить від виконання таких вимог: (a) ймовірний виконавець злочину перебуває на території Швейцарії; (b) ймовірний виконавець злочину не був виданий іншій компетентній юрисдикції[505].

Після ухвалення Закону про правосуддя для жертв воєнних злочинів (JVWC) у 2023 році, у США діє законодавство, подібне до права Німеччини та Швеції[506]. Закон JVWC змінив сферу дії та можливості Сполучених Штатів щодо переслідування воєнних злочинців. Для цього більше не потрібно, щоб жертва або виконавець злочину мали американське громадянство, тому будь-яка особа, що вчиняє воєнний злочин у будь-якій точці світу, може бути притягнута до відповідальності Сполученими Штатами за умови присутності на території країни. Новий закон також скасував термін давності щодо цієї категорії злочинів, хоча його положення не мають зворотної дії в часі. Водночас його положення не охоплюють відповідальність за злочини проти людяності або злочин агресії, а тільки обмежується воєнними злочинами[507].

Крім того, більшість кримінально-правових систем європейських країн, за винятком, наприклад, Франції та США не допускають заочного судочинства, оскільки найбільшим ризиком для них є недотримання права обвинуваченого на справедливий судовий розгляд. Виходячи з цього у деяких юрисдикціях і передбачені вимоги щодо присутності обвинуваченого або зв'язку його громадянства чи місця проживання з державою, яка здійснює кримінальне переслідування.

Деякі держави мають більш прогресивні закони щодо універсальної юрисдикції, ніж інші, теоретично дозволяючи потерпілим мати прямий доступ до слідчого судді через заяву цивільної сторони або вимагають лише присутності та доступності потерпілих і свідків для дачі ними прямих свідчень представникам держави. Однак, ситуація на практиці залежить від того, наскільки далеко держава готова зайти, щоб окремі виконавці злочинів фізично постали перед судом. З одного боку, безумовно, це питання залежить від наявних ресурсів, а з іншого — це також залежить від готовності й наміру виділити ці ресурси, причому не лише своїх підрозділів, але й офіційних і таємних поліцейських і розвідувальних мереж.

Питання ресурсу

У підсумку, наміри та ресурси є рушійним і вирішальним фактором, коли держави встановлюють правила й ухвалюють рішення про те, чи відкривати розслідування за принципом універсальної юрисдикції чи ні. Німеччина випробувала різні стратегії в окремих ситуаціях, наприклад, під час переслідування членів ІДІЛ за злочини проти єзидів, та вирішила, що не буде відкривати окремі розслідування, якщо немає хороших перспектив виконання ордера на арешт, навіть якщо жертви проживають у Німеччині й доступні для проведення слідчих дій[508]. Зазвичай підрозділи, які працюють з подібними розслідуваннями, є невеликими й мають дуже обмежені можливості для проведення слідчих дій, тому інвестування ресурсу в індивідуальні розслідування, на відміну від структурних, навряд чи призведе до успішного кримінального переслідування.

Навіть структурні розслідування вимагають значних ресурсів (часу, фінансування, людських ресурсів). Наприклад, у вересні 2022 року міністр юстиції Польщі повідомив, що представниками влади вже опитано 1200 українських біженців, а поки в Україні триває війна, кількість жертв і свідків жорстоких злочинів зростає[509]. Тому державам, які збирають інформацію від постраждалих, слід також проводити певну інформаційно-роз'яснювальну роботу, щоб їхні очікування відповідали реальним перспективам відкриття розслідувань на основі наданих свідчень.

Принцип комплементарності та принцип універсальної юрисдикції

Одним з аргументів на користь того, що держави, які застосовують принцип універсальної юрисдикції, повинні бути більш рішучими й проактивними, є їхній статус учасниць МКС та очікування того, що вони діятимуть у дусі Римського статуту та дотримуватимуться принципу комплементарності. У такому випадку ефективна координація між державами стає ключовим фактором в управлінні всіма поточними розслідуваннями, зокрема роботи МКС по ситуації в Україні. КК України передбачає зобов’язання для національних органів розслідувати кожен вчинений злочин[510]. Україна розпочинає розслідування кожного окремого інциденту, незалежно від того, чи досліджується він іншими державами, чи механізмами. Таким чином, національні розслідування за принципом універсальної юрисдикції мають доповнювати зусилля як України, так і МКС у тих випадках, коли обом сторонам бракує спроможності.

Обмеження за українським законодавством призводять до виклику в частині координації та співпраці між всіма залученими державами та механізмами. Щобільше, якщо розслідування за принципом універсальної юрисдикції призведе до отримання ордерів на арешт і Україна вирішить звернутися із запитом про екстрадицію, то перед державою постане дилема, чи буде спроможна Україна у такому випадку забезпечити неупереджений, об'єктивний та справедливий судовий розгляд.

Допомога інших країн

Попри те, що збройний конфлікт на території України триває з 2014 року, лише після 24 лютого 2022 року почали з’являтись офіційні повідомлення від державних органів про надання міжнародної допомоги. Наприклад, кілька місій французьких експертів працювали, зокрема, над збиранням доказів на території Київської області[511], а також були залучені до дослідження подій на території Харківської області[512]. Також Франція передала ОГП мобільну ДНК лабораторію, а експерти провели навчання десяти українських експертів з використання матеріалів та обладнання[513]. Крім того, в Україні працювали експерти-криміналісти зі Словаччини[514], а також польські експерти, які досліджували у Києві, Миколаєві, Бородянці місця, постраждалі від обстрілів[515].

КПК України не передбачає такого порядку надання міжнародної допомоги правоохоронним органам України як візити іноземних експертів на територію України та їхні консультації. Не зважаючи на публічні позиції на підтримку такого формату співпраці, докази, отримані цими експертами у кримінальних провадженнях, не можуть бути допустимими у процесі. Тому, наприклад, результати мобільних ДНК лабораторій підлягають перевірці через проведення судово-медичної експертизи, висновок якої лягає у матеріали провадження[516]. Слідчі та прокурори на практиці не розуміють, як процесуально правильно оформити результати такої міжнародної допомоги.

Інший постійний формат допомоги українським правоохоронним органам у проведенні розслідування запроваджений Сполученими Штатами Америки, Великою Британією та Європейським Союзом[517]. Дорадча група з розслідування воєнних злочинів та злочинів проти людяності (АСА) була створена для підтримки Офісу Генерального прокурора[518]. Основне завдання групи — впорядкувати зусилля з координації та комунікації для передачі досвіду, уникнення дублювання зусиль та використання фінансових ресурсів для допомоги кваліфікованого персоналу підрозділам ОГП як державного органу в Україні, який уповноважений здійснювати переслідування воєнних злочинів, вчинених на власній території. Діяльність групи охоплює: роботу Консультативної групи при ОГП, до складу якої входять досвідчені прокурори з розслідування воєнних злочинів, слідчі, військові аналітики, експерти-криміналісти та інші експерти, які базуються в регіоні на постійній основі; мобільні групи правосуддя у складі міжнародних та національних експертів, які створюються та розгортаються для посилення спроможностей підрозділу ОГП з розслідування воєнних злочинів та регіональних прокурорів для проведення розслідувань на місцях[519]. 

АСА стала активною підтримкою для зусиль Офісу Генерального прокурора з розслідування найтяжчих міжнародних злочинів. Починаючи із загальних консультацій щодо організації роботи та формування стратегічних підходів у подібних провадженнях, закінчуючи оцінкою окремих справ, підготовкою правових позицій та збором доказів на місцях. На практиці саме АСА перебрала на себе координаційні функції, які реалізуються органами прокуратури[520]. Зокрема, за сприяння АСА у складі Департаменту збройного конфлікту ОГП було створено спеціалізоване управління щодо сексуального насильства пов’язаного з конфліктом. Саме робота АСА, за публічними повідомленнями ОГП, створює унікальний формат міжнародної співпраці щодо розслідування найтяжчих міжнародних злочинів[521].

Поки спроможність національних органів влади розслідувати та переслідувати таку величезну кількість ймовірних найтяжчих міжнародних злочинів потребує міжнародної допомоги, залучення та участь міжнародних експертів загрожує цілісності розслідувань і підриває шанси на успішне переслідування в судах на національному рівні. Водночас українське законодавство не допускає зворотної дії в часі.

Тому якщо до відповідних процесуальних норм будуть внесені зміни, які нададуть міжнародним експертам належний правовий статус, розслідування, у яких вже було таке втручання, все одно можуть вважатися «проблемними».

Окремо, ще у 2021 році в ОГП було створено Міжнародну раду експертів з питань злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту[522]. На її базі об’єднано національних та міжнародних експертів у галузі міжнародного права, представників неурядових організацій, а також журналістів. Але повною мірою важко оцінити значення та результати роботи такої ради, оскільки обговорення різних пропозицій тривають постійно, а склад ради поповнюється новими тематиками[523]. Та під час дослідження різних аспектів розслідування найтяжчих міжнародних злочинів, тематичні напрямки ради не координуються між собою, просуваючи рішення виключно за своєю темою.

Наприклад, одним з напрацювань підгрупи по СНПК став проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення порядку здійснення досудового розслідування та судового розгляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, які пов'язані із сексуальним насильством, яке вчинене в умовах збройного конфлікту» (реєстр. № 9351 від 05.06.2023[524]). Проєкт пропонує зміни до КПК України виключно у контексті розслідування фактів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Хоча норми кримінального процесуального законодавства потребують загальних змін, які мають полегшити роботу з найтяжчими міжнародними злочинами та не враховані цим текстом.

Активності інших країн щодо дослідження наслідків збройного конфлікту на території України, які мають місце після 24 лютого 2022 року, досить важко проаналізувати крізь призму норм законодавства:

1. Не дивлячись на те, що положення КПК України визначають форми міжнародно-правового співробітництва між державами за допомогою дво- та багатосторонніх договорів, не всі дії держав чітко потрапляють під їхні рамки. Національне законодавство України робить прив’язку до конкретних кримінальних проваджень, у межах яких може здійснюватись міжнародно-правова допомога. Враховуючи кількість проваджень щодо наслідків збройного конфлікту на території України, важко визначити, який конкретний факт потребує найбільше міжнародної підтримки, бо у своїй сукупності подібне сприяння необхідне для всіх проваджень[525]. 
2. Для реалізації міжнародно-правової допомоги держава має подати відповідне прохання на основі договору про правову допомогу між державами. Таке прохання має містити межі запитуваної допомоги, перелік процесуальних дій, до яких потребується увага. 
3. Іноземні експерти, відповідно до положень КПК України, не мають правового статусу на території України та не можуть проводити процесуальні дії. Натомість формат міжнародно-правової допомоги все одно їх прив’язує до роботи національних органів та їхніх активностей у межах кримінальних проваджень.

Враховуючи, що Україна є країною з континентальною системою права, якщо статус міжнародних експертів не визначений національним законодавством, то не можна вважати, що вони відіграють офіційну роль у кримінальному провадженні, а також мають повноваження або здатність проводити процесуальні дії. Це створює проблему допустимості інформації, отриманої за результатом роботи таких експертів. Існує ризик, що зібрані докази не будуть відповідати критерію законності. Зважаючи на те, що заявлені міжнародні експерти допомагають у розслідуванні конкретних кримінальних проваджень, виникає також проблема з наданням їм доступу до матеріалів, оскільки такі дії можуть бути сприйняті як розголошення таємниці досудового розслідування. Наслідком нехтування цими правилами може стати втрата справи у суді через порушення процесуальних вимог.

Поки українська система правосуддя вітає міжнародну допомогу під час розслідування воєнних злочинів, без належного правового підґрунтя її не можна вважати повноцінною. Якщо розглядати міжнародну експертну підтримку як дієву форму співпраці з правоохоронними органами, вона має бути врегульована на рівні національного законодавства України.