Розслідування держав за принципом універсальної юрисдикції
Застосування принципу універсальної юрисдикції стало однією з форм міжнародної підтримки процесів правосуддя для України. Загалом, за офіційними повідомленнями 26 країн відкрили розслідування щодо наслідків вторгнення РФ на територію України[503].
Універсальна юрисдикція дає можливість іншим країнам досліджувати факти вчинення найтяжчих міжнародних злочинів, які відбулись за їхніми межами. Хоча це може бути дієвим інструментом для переслідування за вчинення найтяжчих міжнародних злочинів, такі процеси мають власні виклики, зумовлені не тільки складністю переслідування, але й особливостями роботи кожної національної системи правосуддя. З досвіду України ці виклики вже стали помітними.
Досвід країн у переслідуванні найтяжчих міжнародних злочинів
Багато з країн, які відкрили розслідування, не мають досвіду розслідування та переслідування за факти вчинення міжнародних злочинів, дослідження фактів найтяжчих міжнародних злочинів. З одного боку, такі країни як Франція, Німеччина, Швеція та Нідерланди вже мають сформовану практику, методологію, стратегії та прецеденти у справах про воєнні злочини, злочини проти людяності та навіть геноцид. У них створені спеціальні підрозділи у правоохоронних органах, які тривалий час працюють з подібними фактами, що мають місце і на території України, та відкрили структурні розслідування чи окремі справи, у яких постраждалими є їхні громадяни (Франція, Німеччина, Литва).
З іншого боку, такі країни як Польща, Литва, Латвія, Словаччина хоч і мають у національному законодавстві положення про універсальну юрисдикцію, проте практика його застосування відсутня. Вони переважно фокусуються на збиранні інформації у межах своїх структурних розслідувань від українських біженців, які тимчасово знаходяться на їхній території. Ці держави також мають доступ до Європолу, Євроюсту, у межах яких вони можуть обмінюватись інформацією, використовувати бази даних та координувати свою роботу.
Обмеження у застосуванні принципу універсальної юрисдикції
Кожна з країн має власні процедури та обмеження за національним законодавством, які стосуються переслідування за найтяжчі міжнародні злочини. Наприклад, Франція відкрила лише індивідуальні розслідування у справах, що стосуються постраждалих французьких громадян, а для того, щоб притягнути ймовірних виконавців до відповідальності за принципом універсальної юрисдикції щодо воєнних злочинів, злочинів проти людяності та геноциду, потрібно довести їхній зв’язок із Францією. Те ж саме стосується Австрії[504]. Швейцарія дотримується «умовної» або «обмеженої» концепції універсальної юрисдикції, реалізація якої залежить від виконання таких вимог: (a) ймовірний виконавець злочину перебуває на території Швейцарії; (b) ймовірний виконавець злочину не був виданий іншій компетентній юрисдикції[505].
Після ухвалення Закону про правосуддя для жертв воєнних злочинів (JVWC) у 2023 році, у США діє законодавство, подібне до права Німеччини та Швеції[506]. Закон JVWC змінив сферу дії та можливості Сполучених Штатів щодо переслідування воєнних злочинців. Для цього більше не потрібно, щоб жертва або виконавець злочину мали американське громадянство, тому будь-яка особа, що вчиняє воєнний злочин у будь-якій точці світу, може бути притягнута до відповідальності Сполученими Штатами за умови присутності на території країни. Новий закон також скасував термін давності щодо цієї категорії злочинів, хоча його положення не мають зворотної дії в часі. Водночас його положення не охоплюють відповідальність за злочини проти людяності або злочин агресії, а тільки обмежується воєнними злочинами[507].
Крім того, більшість кримінально-правових систем європейських країн, за винятком, наприклад, Франції та США не допускають заочного судочинства, оскільки найбільшим ризиком для них є недотримання права обвинуваченого на справедливий судовий розгляд. Виходячи з цього у деяких юрисдикціях і передбачені вимоги щодо присутності обвинуваченого або зв'язку його громадянства чи місця проживання з державою, яка здійснює кримінальне переслідування.
Деякі держави мають більш прогресивні закони щодо універсальної юрисдикції, ніж інші, теоретично дозволяючи потерпілим мати прямий доступ до слідчого судді через заяву цивільної сторони або вимагають лише присутності та доступності потерпілих і свідків для дачі ними прямих свідчень представникам держави. Однак, ситуація на практиці залежить від того, наскільки далеко держава готова зайти, щоб окремі виконавці злочинів фізично постали перед судом. З одного боку, безумовно, це питання залежить від наявних ресурсів, а з іншого — це також залежить від готовності й наміру виділити ці ресурси, причому не лише своїх підрозділів, але й офіційних і таємних поліцейських і розвідувальних мереж.
Питання ресурсу
У підсумку, наміри та ресурси є рушійним і вирішальним фактором, коли держави встановлюють правила й ухвалюють рішення про те, чи відкривати розслідування за принципом універсальної юрисдикції чи ні. Німеччина випробувала різні стратегії в окремих ситуаціях, наприклад, під час переслідування членів ІДІЛ за злочини проти єзидів, та вирішила, що не буде відкривати окремі розслідування, якщо немає хороших перспектив виконання ордера на арешт, навіть якщо жертви проживають у Німеччині й доступні для проведення слідчих дій[508]. Зазвичай підрозділи, які працюють з подібними розслідуваннями, є невеликими й мають дуже обмежені можливості для проведення слідчих дій, тому інвестування ресурсу в індивідуальні розслідування, на відміну від структурних, навряд чи призведе до успішного кримінального переслідування.
Навіть структурні розслідування вимагають значних ресурсів (часу, фінансування, людських ресурсів). Наприклад, у вересні 2022 року міністр юстиції Польщі повідомив, що представниками влади вже опитано 1200 українських біженців, а поки в Україні триває війна, кількість жертв і свідків жорстоких злочинів зростає[509]. Тому державам, які збирають інформацію від постраждалих, слід також проводити певну інформаційно-роз'яснювальну роботу, щоб їхні очікування відповідали реальним перспективам відкриття розслідувань на основі наданих свідчень.
Принцип комплементарності та принцип універсальної юрисдикції
Одним з аргументів на користь того, що держави, які застосовують принцип універсальної юрисдикції, повинні бути більш рішучими й проактивними, є їхній статус учасниць МКС та очікування того, що вони діятимуть у дусі Римського статуту та дотримуватимуться принципу комплементарності. У такому випадку ефективна координація між державами стає ключовим фактором в управлінні всіма поточними розслідуваннями, зокрема роботи МКС по ситуації в Україні. КК України передбачає зобов’язання для національних органів розслідувати кожен вчинений злочин[510]. Україна розпочинає розслідування кожного окремого інциденту, незалежно від того, чи досліджується він іншими державами, чи механізмами. Таким чином, національні розслідування за принципом універсальної юрисдикції мають доповнювати зусилля як України, так і МКС у тих випадках, коли обом сторонам бракує спроможності.
Обмеження за українським законодавством призводять до виклику в частині координації та співпраці між всіма залученими державами та механізмами. Щобільше, якщо розслідування за принципом універсальної юрисдикції призведе до отримання ордерів на арешт і Україна вирішить звернутися із запитом про екстрадицію, то перед державою постане дилема, чи буде спроможна Україна у такому випадку забезпечити неупереджений, об'єктивний та справедливий судовий розгляд.
