Запит на справедливість
Недостатня спроможність національної системи забезпечити ефективне правосуддя та справедливість впливає на здатність органів влади та міжнародних партнерів задовольнити суспільний запит на справедливість.
Цей розрив поглиблюється відсутністю політичної волі з боку керівництва України врахувати запит жертв та громадськості до правосуддя, як і позиції та досвід професійної юридичної спільноти, інших зацікавлених груп, зокрема ветеранів. [35]
У вересні та грудні 2022 року соціологічна група «Рейтинг» проводила загальнонаціональні соціологічні опитування, які, зокрема, містили запитання щодо відправлення правосуддя щодо наслідків війни. [36]
Опитування показали, що українці потребують невідкладного правосуддя та притягнення винних до відповідальності: на думку більшості опитаних (75%), судові процеси щодо воєнних злочинів в Україні повинні розпочатися якнайшвидше, 23% опитаних вважають, що це потрібно зробити після закінчення війни.
На противагу відшкодуванню збитків, завданих населенню країни, покарання винних було названо першочерговим пріоритетом: 75% респондентів вважають, що правосуддя щодо воєнних злочинів має ґрунтуватися на справедливому покаранні воєнних злочинців, і лише 21% вважають, що відшкодування збитків є пріоритетом.
Водночас як свідчать результати загальнонаціонального опитування та професійних груп, респонденти віддають перевагу легітимним формам правосуддя, гарантованим правовою системою: 55% виступають проти самосуду; респонденти з суддівської та ветеранських спільнот також продемонстрували високий рівень очікувань щодо судових процесів, пов'язаних з воєнними злочинами, які базуються на стандартах належної правової процедури. [37]
В той самий час опитування демонструють, що більшість респондентів вказали на те, що існують негативні настрої та упередження серед суспільства щодо судової та правоохоронної систем, які зберігаються і під час повномасштабного вторгнення. Таке ставлення ґрунтується на високому рівні критики та недовіри до системи загалом. [38]
Опитані респонденти, як судді, так і ветерани, мають достатній рівень розуміння явного суспільного запиту. Водночас існує усвідомлення загроз того, що невиконання, зволікання або невідповідність суспільним уявленням про правосуддя може стати вагомим фактором дестабілізації та репутаційних ризиків для України. [39]
За участю національних та міжнародних суддів будуть найбільш ефективним механізмом притягнення до відповідальності за найтяжчі міжнародні злочини (у середньому 65% респондентів). Таку ж думку висловили судді-респонденти під час фокус-груп та глибинних інтерв’ю. Ще 22% учасників національного опитування вважають ефективними міжнародні інституції, і лише 7% – національні суди. [40]
Позиція професійних груп, зокрема суддів та ветеранів, дещо відрізняється від загальної суспільної думки. Так, думки та ідеї, висловлені суддями під час фокус-груп та глибинних інтерв’ю, свідчать про відсутність єдиного бачення та розуміння того, які механізми правосуддя та притягнення до відповідальності можуть бути застосовані щодо ситуації в Україні.
Низький рівень розуміння проблемних питань, порівняно з підходами міжнародного права, у поєднанні з загальною виснаженістю від судової реформи, що триває десятиліттями, призвели до скептичного ставлення до змін серед суддів. Самі судді озвучують домінантну консервативну оцінку системи, визначаючи, що вона має достатній потенціал розглядати всі злочини, вчинені в умовах збройного конфлікту в Україні, хоча і потребує певної підтримки та розбудови потенціалу.
Натомість опитані ветерани здебільшого наголошували на необхідності використання змішаних (гібридних) механізмів для притягнення до відповідальності осіб, які вчинили злочини під час збройної агресії проти України, у межах яких зусилля національних органів влади будуть посилені міжнародними слідчими, прокурорами та суддями. На їхню думку, це не лише дозволить дотримуватися стандартів правосуддя на вищому рівні, але й дасть змогу краще інформувати світову спільноту про злочини, вчинені російськими військовими. [41]
Брак комунікації/роз’яснень від органів державної влади відзначили 60% респондентів національних опитувань. Показники свідчать про те, що значна частина населення володіє інформацією про ймовірні міжнародні злочини Російської Федерації або безпосередньо постраждала від збройного конфлікту, але не повідомляє про них слідчим органам, зокрема, через недостатність інформації про механізми правового захисту.
Ініційований національний телевізійний марафон та інші комунікаційні інструменти, обрані урядом, здебільшого зосереджені на загальній інформації та успіхах розслідування, ігнорують проведення правової та просвітницької роботи з роз’яснення важливості та шляхів, правових звернень до правоохоронних органів для правового захисту потерпілих. [42]
Окремі категорії постраждалих залишаються поза увагою, зокрема, антикризові комунікації. Наприклад, сім’ї зниклих безвісти внаслідок бойових дій, які займають проактивну позицію у пошуку близьких, можуть стикнутися з негативною реакцією з боку влади. Водночас експерти зазначають, що невдоволення і розчарування постраждалих можуть бути використані агентами держави-агресора для дестабілізації ситуації в країні.
