Захист обвинувачених у провадженнях щодо міжнародних злочинів
Враховуючи характер проваджень щодо найтяжчих міжнародних злочинів близько 90 % таких справ розглядаються у порядку in absentia, які найбільший виклик на практиці залишають для сторони захисту. Навантаження з участі у таких процесах покладається на адвокатів, які співпрацюють із системою безоплатної правничої допомоги[652]. Їх робота, крім викликів через характер справи, ускланюється також вимогами внутрішніх стандартів, які все ще залишаються не адаптованими до процесів in absentia. Зокрема, Правила адвокатської етики та відповідні рішення Ради адвокатів України звертають більше уваги на зобов’язання захисників реагувати на процесуальні порушення, і не регламентують вимог до побудови стратегії по суті справи[653]. Також положення зобов’язують адвокатів встановлювати контакт із підзахисним, не дивлячись на те, що це є практично неможливим у справах in absentia[654].
Ефективність роботи сторони захисту та можливість адвокатів реалізовувати їх права у процесі є одним з факторів, що впливає на дотримання права на справедливий суд підозрюваного/обвинуваченого. Факт призначення адвоката захисту є формальною умовою процесу та автоматично не гарантує, що права особи у провадженні будуть повноцінно реалізовані. Судді у своїх рішеннях по справах щодо міжнародних злочинів окремо зазначають, що захисник був активним учасником процесу, що за своєю суттю має бути нормою у таких складних провадженнях. Вони активно використовують недоліки та проблемні аспекти кримінального та кримінального процесуального законодавства, як і недопрацювання сторони обвинувачення під час розслідування на свою користь[655]. Хоча така активна та відповідальна позиція може призвести до різноманітних трагічних результатів: починаючи від публічної ненависті та переслідування, закінчуючи вбивством[656].
Натомість, фіксуються випадки, коли пасивна участь адвоката захисту у провадженні in absentia є обраною стратегією поведінки, що на практиці не сприяє інтересам обвинуваченого[657]. Так, після 24 лютого 2022 року під час відкритих процесів над російськими військовими фіксувались випадки, коли адвокати підтримували сторону обвинувачення на етапі судового слухання справи[658] або ж не звертали увагу суду на необхідність дослідження повною мірою всіх обставин справи[659].
Не дивлячись на негативне сприйняття суспільством ймовірних виконавців найтяжчих міжнародних злочинів, гарантії прав людини мають бути ефективно реалізовані на кожній стадії провадження для того, щоб мати процес відповідно до міжнародних стандартів: починаючи із забезпечення рівних гарантій стороні захисту, закінчуючи удосконаленням відповідних правових норм. Поряд з тим, навчання адвокатів основам міжнародного гуманітарного права та міжнародного кримінального права є важливим кроком на рівні з підвищенням кваліфікації інших учасників кримінального провадження[660].
Хоча національну практику кримінальних проваджень щодо міжнародних злочинів все ще важко назвати усталеною[661], навіть після більш ніж десятиліття триваючого збройного конфлікту на території України, підходи до здійснення захисту підозрюваних/обвинувачених потребують подальшого розвитку, зважаючи на такі аспекти:
- безпекова обстановка у регіонах впливає на можливість адвоката брати участь у провадженні[662] — враховуючи те, що основне навантаження з розслідування та розгляду справ залишається у областях, особиста безпека є також викликом для роботи адвокатів на рівні з органами правосуддя;
- неможливість встановити контакт із підзахисним — не дивлячись на вимоги стандартів роботи адвокатури, захисники у справах щодо міжнародних злочинів частіше за все не можуть зв’язатись із своїм призначеним клієнтом. Практичні підходи повідомлення у провадженнях in absentia ідентифікують можливі канали комунікації, які можуть залишатись неефективними[663]. Водночас, судді зауважують, що вони очікують більшої зацікавленості від адвокатів щодо встановлення такого зв’язку;
- відсутність обвинуваченого у процесі впливає на формування позиції захисту — надані стороною обвинувачення матеріали кримінального провадження фактично є єдиною базою для розробки стратегії захисту. Справи щодо найтяжчих міжнародних злочинів, які розглядаються in absentia, позбавляють адвокатів можливості скоординувати власну позицію з клієнтом, тому захисники у процесі можуть погоджуватись з викладеними обставинами[664]. Водночас, ключовим аргументом захисту залишається те, чи зміг прокурор довести вину обвинуваченого[665], а сторона захисту переважно не надає докази його невинуватості самостійно[666];
- потреба у навчанні з міжнародного права — адвокати отримують менше уваги в частині можливостей для їх навчання з міжнародного кримінального та гуманітарного права, порівняно з правоохоронними органами та органами правосуддя[667]. Натомість у кримінальних провадженнях щодо міжнародних злочинів залишається актуальним запит на розуміння особливостей таких правових кваліфікацій та їх доказування[668], дослідження форм участі у вчиненні злочинів та відповідальності безпосередніх виконавців[669];
- адвокати підлягають загальній мобілізації — відповідно до чинного законодавства, адвокати не включені до категорій, що підлягають бронюванню[670]. Не дивлячись на потребу у їх професійній діяльності та законодавчі ініціативи[671], ситуація продовжує привертати увагу адвокатської спільноти. У практиці кримінальних проваджень внаслідок цього може виникати раптова потреба змінити захисника, що негативно впливає на реалізацію стратегії у процесі[672].
Виключенням із загальної практики справ in absentia є провадження, які розглядаються проти затриманих військовополонених, що обвинувачуються у найтяжчих міжнародних злочинах[673]. Так, зокрема, про випадки порушень права на їх захист йдеться у доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ), присвяченій поводженню сторін міжнародного збройного конфлікту з військовополоненими з початку широкомасштабного збройного нападу РФ на Україну. До прикладу: «…Хоча всім обвинуваченим було призначено адвокатів для надання безоплатної правової допомоги, у низці випадків вони могли зустрітися з ними лише вперше під час судових засідань, які часто відбувалися в режимі відеоконференції. Таким чином, обвинувачені були позбавлені права на конфіденційну розмову зі своїми адвокатами до слухань і можливості підготувати захист. Щобільше, деякі опитані стверджували, що їхні адвокати ставали на бік прокурорів, радячи їм визнати свою провину задля швидшого звільнення в рамках обміну. Прокурори, співробітники СБУ, а іноді і їхні адвокати говорили військовополоненим, що, якщо вони не визнають себе винними, то слідство і судовий розгляд у їхній справі триватимуть роками з невеликими перспективами звільнення в рамках обміну»[674].
Найбільше питань у таких випадках викликає доведеність вини обвинувачених та особливості кваліфікації найтяжчих міжнародних злочинів. Зокрема, 2025 рік відзначився винесенням виправдувального рішення суду в частині обвинувачення особи за ст. 438 КК України через недоведеність вини у вчиненні злочину. Сторона захисту у процесі наголошувала, що “для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною”[675].
Враховуючи те, що практика розгляду справ щодо воєнних злочинів, вчинених на території України, формується переважно через розгляд справ in absentia, запит на зміну порядку розгляду проваджень за відсутності підозрюваних/обвинувачених залишається актуальним[676]. Не дивлячись на тривалі роки критики чинних положень законодавства, які не можуть повноцінно забезпечити реалізацію прав особи на справедливий судовий розгляд, ініціативи змін не отримують необхідної підтримки. Однією з причин цього може бути те, що не тільки справи щодо найтяжчих міжнародних злочинів розглядаються у порядку in absentia, а й правопорушення проти основ національної безпеки України, терористична діяльність, корупційні злочини. Тому до обговорення необхідних змін має бути залучено значно ширше коло суб’єктів у сфері здійснення правосуддя.
