Стандарти здійснення захисту у процесах in absentia
Міжнародні стандарти та практика роботи різних механізмів правосуддя демонструють, що реалізація права на захист у кримінальному провадженні має розглядатись у нерозривному балансі з правом потерпілих на правду та правосуддя. Водночас, розгляд справ in absentia означає важливість дотримання додаткових гарантій для того, щоб захист обвинувачених міг здійснюватись у повній мірі.
Аналіз стандартів, які охоплюються правом на справедливий суд та мають застосовуватись у процесах in absentia, та практики Комітету ООн з прав людини і ЄСПЛ дозволяє ідентифікувати критерії, дотримання яких свідчить про його реальне забезпечення:
- рівність сторін — сторона захисту не може бути поставлена у суттєво гірше процесуальне становище, ніж сторона обвинувачення. Обвинувачений та його захисник повинні мати реальну можливість ознайомлюватися з матеріалами справи, подавати докази, заявляти клопотання, допитувати свідків обвинувачення та викликати свідків захисту. ЄСПЛ послідовно підкреслює, що порушення балансу між сторонами є несумісним з вимогами статті 6 ЄКПЛ (наприклад, коли захист не має доступу до всіх матеріалів справи, або коли захист фактично усувають від ключових процесуальних дій). Водночас, у справах щодо найтяжчих міжнародних злочинів, які розглядаються in absentia, суд повинен слідкувати, щоб процес не перетворювався на формальне підтвердження версії обвинувачення;
- достатній час і належні умови для підготовки захисту — право на захист порушується не лише тоді, коли адвокат захисту відсутній у процесі, а й коли він/вона не має можливості підготувати стратегію захисту та реалізовувати своє права (наприклад, захисник не має доступу до матеріалів справи, не може конфіденційно зустрічатися з клієнтом, отримує справу напередодні судового засідання та ін.). Факт призначення адвоката у провадженнях in absentia не є повноцінною реалізацію права на захист, якщо він/вона працює «всліпу» і не може ефективно представляти інтереси клієнта;
- право бути детально поінформованим про обвинувачення — особа має бути своєчасно повідомлена зрозумілою для неї мовою не лише про факт відкриття кримінального провадження, а й про конкретні дії, які їй інкримінуються, та їх правову кваліфікацію. У контексті процесів in absentia важливо також звертати на те які способи використовуються для здійснення такого інформування;
- залучення захисника — право захищати себе особисто або через обраного захисника, а також право на безоплатну правову допомогу, коли цього вимагають інтереси правосуддя. У справах про найтяжчі злочини міжнародні органи де-факто трактують цю гарантію як імперативну: відсутність професійного захисника або його формальна участь несумісні з поняттям справедливого суду;
- доступність та переклад — право обвинуваченого користуватися безоплатною допомогою перекладача, якщо він не розуміє або не говорить мовою суду. У провадженнях проти іноземців це також ознічає, що всі ключові документи (повідомлення про підозру, повістки, вироки) мають бути доведені до відома обвинуваченого мовою, яку він розуміє, або супроводжуватися належним перекладом;
- право на перегляд вироку — у особи, щодо якої винесено рішення суду, має бути можливість оскаржити вирок до вищої інстанції та, за потреби, домогтися нового розгляду справи. У справах, які розглядаються in absentia, якщо особу засуджено за її відсутності без доведеної, усвідомленої відмови від права бути присутньою на суді, то то їй має бути надана можливість на повноцінний повторний розгляд з дослідженням фактів і доказів за його присутності. Формальна можливість подати заяву без реального шансу переглянути докази не відповідає статті 6 ЄКПЛ.
Практичний зміст цих гарантій у справах про найтяжчі міжнародні злочини чітко проявляється у роботі міжнародних кримінальних судів. Стаття 55 Римського статуту МКС закріплює базові гарантії під час провадження: право не свідчити проти себе, на адвоката, на перекладача, заборону катувань чи будь-якого примусу. На стадії судового розгляду стаття 63 виходить із презумпції, що обвинувачений має обов’язково бути присутнім у залі суду. Ця норма стала втіленням складових права на справедливий суд, закріплених у статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Апеляційна палата МКС у справі Руто та Санг підкреслила, що відмова від повноцінних in absentia процесів була свідомим рішенням держав-учасниць через занепокоєння щодо можливості повноцінно забезпечити права обвинуваченого, сумнівну практичну користь таких рішень і високий ризик дискредитації Суду.
Водночас Статут і Правила процедури та доказування МКС передбачають окремі можливості для вирішення процесуальних питань in absentia. Серед них слухання щодо підтвердження обвинувачень за статтею 61, що за загальним правилом мають відбуватись у присутності особи, яка з’явилася добровільно або була передана МКС. Однак, якщо ордер на арешт залишається в силі, Суд може провести це слухання за відсутності особи, дослідити докази обвинувачення і вирішити, чи є достатні підстави для підтвердження обвинувачень. Це положення стало своєрідним компромісом між процесом розслідування, який може продовжувати Офіс Прокурора МКС не чекаючи на затримання особи, та гарантією, що судовий розгляд відбудеться лише коли особа буде фізично присутня в Гаазі. У практиці Суду подібна процедура застосовувалась тільки у справі проти Йосефа Коні.
Стандарти МКС щодо захисту підозрюваних / обвинувачених побудовані довкола ідеї активної ролі захисника й рівності сторін. У структурі Суду діє Офіс захисника, а система правової допомоги та фінансування адвокатів для незаможних підозрюваних покликана гарантувати, що навіть у складних і політизованих справах захист має ресурси й інституційну підтримку. Практика МКС свідчить, що Суд готовий зупиняти чи коригувати провадження, якщо стан здоров’я обвинуваченого чи якість захисту ставлять під сумнів реальну можливість участі особи.
Винятковим для міжнародного кримінального правосуддя став приклад Спеціальний трибунал по Лівану по справі Айяш та інші, яка розглядалась in absentia. Трибунал забезпечив призначення захисників, які мали доступ до всіх матеріалів, могли допитувати свідків, оскаржувати докази, залучати експертів і вибудовувати лінію захисту так, ніби клієнт фізично присутній. У рішенні окремо підкреслювалося, що Суд зобов’язаний оцінювати доказову базу не менш суворо, ніж у звичайних провадженнях, а стандарт доказування «поза розумним сумнівом» залишається незмінним. Водночас відсутність будь-якої особистої процесуальної позиції обвинуваченого й неможливість почути його пояснення невідворотно змінила характер самого процесу. Суд більше концентрувався на позиції постраждалих та політичному контексті злочину, тоді як індивідуальний вимір вини обвинувачених розглядався опосередковано через технічні експертизи, телефонні метадані й реконструкції.
