Право на захист
КПК України передбачає обов’язкову участь захисника у кримінальному провадженні. Такі функції може виконувати виключно адвокат, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру адвокатів України або стосовно якого у реєстрі не містяться відомості про зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю[639]. Право на захисника у кримінальному провадженні мають:
- підозрюваний;
- особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв’язку з її смертю;
- обвинувачений;
- засуджений;
- виправданий;
- особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їхнє застосування;
- особа, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію)[640].
Такі особи можуть або самостійно обрати захисника, або скористатись правом на отримання безоплатної правової допомоги відповідно до статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу»[641]. Враховуючи те, що більша кількість кримінальних проваджень щодо найтяжчих міжнародних злочинів розглядається за відсутності підозрюваного / обвинуваченого чи проти затриманих військовослужбовців РФ, які не мають змоги скористатись послугами адвокатів на території України самостійно, ухвалою слідчого судді їм призначається адвокат, який співпрацює із системою безоплатної правової допомоги. Такий адвокат може залучатись на весь процес або до окремої процесуальної дії.
Теоретично, механізм залучення безоплатної правової допомоги дає можливість підозрюваному / обвинуваченому бути належно представленим у процесі та захистити власні інтереси. Окремі дії у межах кримінального провадження потребують обов’язкової присутності адвоката, що гарантується вимогами до допустимості доказів.
Адвокати, які вже мали досвід ведення справ за статтею 438 КК України, вказують на проблеми, що виникали перед ними: негативна реакція суспільства на захист обвинувачених / підозрюваних; відсутність усталеної судової практики; відсутність доступу до підозрюваного / обвинуваченого; необхідність набуття нових знань та навичок; а також наявність явної або прихованої упередженості суду, що призводить до ухвалення обвинувального вироку та виключає необхідність ефективного захисту. Окремо також адвокати звертають увагу на те, що частина населення негативно сприймає належний захист осіб, обвинувачених у вчиненні воєнних злочинів. Особливим чином у таких справах проявляється стереотипне ототожнення адвоката та його підзахисного, який формує сприйняття правника у таких справах[642].
Найбільший ризик для адвокатів у таких провадженнях — це загроза їхньому життю та здоров’ю[643]. Особливо це стосується ситуацій, коли клієнти самі собі обирають захисників[644]. З іншого боку, залучення адвокатів захисту, які співпрацюють із системою безоплатної правової допомоги, може викликати дискусії щодо їхньої особистої неупередженості. Держава, у такому випадку, виступає замовником послуг, контролює якість та межі їх надання, що своєю чергою може стати фактором впливу на адвоката у процесі.
Положення національного законодавства України та міжнародні стандарти[645], які регулюють гарантії адвокатської діяльності, спрямовані на забезпечення незалежності та неупередженості адвоката у процесі, умов ефективної професійної діяльності та належного захисту. Зокрема, передбачена заборона втручання у правову позицію адвоката, ототожнення адвоката з клієнтом, його особиста безпека, а також закріплено недопустимість притягнення адвоката до відповідальності за його висловлювання у справі, у тому числі ті, що відображають позицію клієнта, заяви у засобах масової інформації, якщо до цього ж не порушуються професійні обов’язки адвоката, та можливість відмовитись від представництва інтересів клієнта у разі наявності конфлікту інтересів[646].
На жаль, окремі факти порушень прав адвокатів, які працюють зі справами щодо наслідків війни, мали місце ще до початку повномасштабного вторгнення. Так, у звіті Управління Верховного комісара ООН з прав людини «Права людини при здійсненні правосуддя у кримінальних справах, пов’язаних з конфліктами в Україні»[647] йдеться про 12 задокументованих випадків нападів на адвокатів з 2014 по 2020 рік, що, ймовірно, були мотивовані їхньою професійною діяльністю. Крім того, у звіті згадується про занепокоєння через неспроможність влади запобігати та розслідувати такі випадки. Дослідження задокументованих й згаданих у звіті нападів не призвело до ідентифікації та судового переслідування винних. Ця ситуація потенційно може загостритись після повномасштабного вторгнення, враховуючи запит на справедливість, загальний біль від наслідків російської агресії, що переживає українське суспільство, коли тисячі проваджень щодо міжнародних злочинів будуть направлені органами слідства в суди та почнуться публічні судові процеси.
Важливу роль у підтримці та захисті самих адвокатів мають відігравати органи адвокатського самоврядування[648]. Проте вже тривалий час незмінність керівництва цих органів, як і в цілому діюча система організації адвокатури та правове регулювання зазнають критики у межах процесу євроінтеграції[649]. Не дивлячись на активні кроки Уряду України щодо напрацювання змін[650], відкритим питанням залишається налагодження діалогу з органами адвокатського самоврядування[651].
