Кримінальне законодавство

Час читання:

хв

Останнє оновлення:

14.7.25

Кримінальне законодавство

‍

Визначення міжнародних злочинів

Положення Кримінального кодексу України в частині найтяжчих міжнародних злочинів не зазнали змін після початку збройного конфлікту на території України у 2014 році. На практиці, провадження замінили процес документування порушень законів та звичаїв війни. Тривалі дискусії та наявний запит на гармонізацію кримінального законодавства України з міжнародним гуманітарним правом та міжнародним кримінальним правом не отримали практичного втілення. На момент повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року правоохоронні органи мали у своєму розпорядженні аналогічний набір інструментів для правової кваліфікації діянь, як і у 2014 році.

Виклики для законодавства почались одночасно з кваліфікацією найтяжчих міжнародних злочинів. У результаті запровадження правового режиму антитерористичної операції у 2014–2018 роках та потім операції об’єднаних сил у 2018–2022 роках, органи влади України почали активно використовувати міжнародні злочини під розумінням терористичної діяльності (детальніше у Додатку 1). Застосовувались такі статті КК України як: стаття 258 «Терористичний акт», стаття 258-1 «Втягнення у вчинення терористичного акту», стаття 258-2 «Публічні заклики до вчинення терористичного акту», стаття 258-3 «Участь у терористичній організації», стаття 258-4 «Сприяння вчиненню терористичного акту», стаття 258-5 «Фінансування тероризму». Зміни до Кодексу в цей період також стосувались особливостей притягнення до кримінальної відповідальності за такі діяння[53].

Щодо кваліфікації порушень міжнародного гуманітарного права та прав людини в умовах збройного конфлікту, Кримінальний кодекс України було доповнено тільки статтею 146-1. Вона охоплює факти насильницьких зникнень, зокрема вчинених «представниками іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також представниками окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи й структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які здійснювали виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України»[54].

Протягом 6 місяців активної фази збройного конфлікту, у 2022 році зміни до Кримінального кодексу України вносились 13 разів[55]. Кожен із законів стосувався умов збройного конфлікту та удосконалення положень кримінального законодавства. Але жоден з текстів не мав відношення до прогалин у національному законодавстві, які стосуються розслідування, переслідування та розгляду найтяжчих міжнародних злочинів. Зокрема було внесено такі зміни: введено поняття «колабораційна діяльність» (стаття 111-1 ККУ), оновлено положення про державну зраду (стаття 111 ККУ), запроваджено відповідальність за кіберзлочинність (стаття 361 ККУ), введено відповідальність за нецільове використання гуманітарної допомоги (стаття 201-2 ККУ), поширення інформації про військові позиції (стаття 114-2 ККУ), пособництво державі-агресору (стаття 111-2 ККУ).

З усієї маси нововведень слід звернути увагу на два аспекти. Перший — визначення статусу цивільних осіб, які беруть безпосередню участь у збройному конфлікті[56]. З точки зору міжнародного гуманітарного права, в окремих випадках цивільні та інші захищені особи втрачають свій захист, якщо вони беруть безпосередню участь у бойових діях, таким чином стають законними військовими об’єктами. У випадку, коли цивільні особи зі зброєю в руках беруть участь у бойових діях, на час такої участі вони можуть ставати ціллю прямого нападу на рівні з комбатантами.

Зміни до Кримінального кодексу України стосуються запобігання притягненню цивільних, які беруть участь у бойових діях, до відповідальності. Але внесене формулювання не визначає чітко межі застосування такого правила, посилаючись на ситуацію, коли цивільні «застосовують вогнепальну зброю проти осіб, які здійснюють збройну агресію проти України». Внесення цієї підстави до Прикінцевих та перехідних положень ККУ, а не до Розділу ІХ говорить про тимчасовий характер цих змін та на практиці може означати їхнє вибіркове застосування. Крім того, законодавство не визначає категорію «осіб, які здійснюють збройну агресію проти України», тому її тлумачення на рівні проваджень може бути максимально широким. Це також створює високий ризик свавільного трактування як правоохоронними органами, так і судами.

Другий аспект — передбачено як обставину, що виключає кримінальну відповідальність за діяння, виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 43-1 ККУ)[57]. Її формулювання дуже схоже на імунітет комбатанта у міжнародному гуманітарному праві, але національне законодавство пропонує власний термін — «бойовий імунітет»[58]. Таке положення створює проблему з погляду об’єктивності у межах верховенства права, так само як стандартів прав людини, зокрема, у частині права на життя, права на ефективний засіб правового захисту, заборону дискримінації. Тобто на фоні національної практики, коли проти російських військових відкриваються провадження за статтею 115 («Умисне вбивство») КК України за фактами вбивства українських військових, особи, які стають на захист територіальної цілісності України, звільняються від кримінального переслідування. Крім того, положення не застосовується до правової кваліфікації діянь за статтею 438 КК України, тому ця обставина не звільняє від відповідальності за ймовірні воєнні злочини.

Зміни до кримінального законодавства, прийняті у перші шість місяців активної фази збройного конфлікту, стосуються насамперед притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ймовірно сприяють діям держави-агресора на території України (так званих колаборантів), власних громадян, які ймовірно виступають не в інтересах України. Крім того, якщо детальніше проаналізувати зміст деяких статей, можна зробити висновок, що їхні положення дублюються. Зокрема, статті 111 ККУ («Державна зрада»), статті 111-1 ККУ («Колабораційна діяльність»), статті 111-2 ККУ («Пособництво державі-агресору») мають однакову сферу регулювання, розмежувати яку намагається судова практика, що досить швидко змінюється. Також тлумачення нововведеної статті 436-2 ККУ («Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників») дублює злочини, визначені у межах інших правових кваліфікацій.

У 2024 році було змінено підхід до регулювання найтяжчих міжнародних злочинів через ратифікацію Україною Римського статуту МКС[59]. 21 серпня 2024 року було прийнято Закон України «Про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього», вступ у законну силу якого було пов’язано з внесенням змін до ККУ та КПКУ[60]. Після тривалих дискусій та прийняття позиції, що до кримінального законодавства будуть внесені найбільш необхідні зміни[61], 9 жовтня 2024 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього»[62].

Після внесених змін найтяжчі міжнародні злочини за Кримінальним кодексом України не повністю відповідають міжнародним стандартам:

1. Стаття 442 ККУ («Геноцид»[63]) дублює положення Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього[64].

Крім того, у частині 2 статті визначається окремий склад злочину — підбурювання до геноциду - який після внесення змін відображає критерій прямих та публічних закликів. У порівнянні з попередньою версією, нова звужує підхід до розуміння цього злочину. Тим самим частина дій, які охоплювались частиною 2 статті 442 ККУ, після вступу в силу закону від 9 жовтня 2024 року декриміналізується.

Якщо провадження за обвинуваченням у фактичному вчиненні геноциду поки не були передані до судів, які готові їх розглядати та формувати власні підходи[65], то підбурювання до його вчинення за частиною 2 статті 442 ККУ вже тлумачиться національними судами[66]. Тому у провадженнях на стадії досудового розслідування слід урахувати прийняті зміни щодо формулювання злочину. Відкритим питанням залишається те, що робити з вже винесеними вироками за цією статтею, оскільки загальні положення ККУ передбачають, що у разі пом’якшення кримінальної відповідальності зміни до законодавства можуть мати зворотню силу в часі[67]. Відповідно якщо особа була засуджена за публічні заклики до вчинення геноциду, а нова редакція статті конкретизує умови притягнення до відповідальності за частиною 2 статті 442 КК України, то можуть виникнути підстави для перегляду винесених проти неї рішень.

2. Стаття 442-1 ККУ («Злочини проти людяності»[68]) є новелою для Кримінального кодексу України. Враховуючи те, що цю статтю було включено до ККУ тільки з прийняттям змін від 09.10.2024 року, вона не має зворотної дії в часі та не може застосовуватись для кваліфікації подій, вчинених до вступу в силу згаданого закону. Тому на практиці залишається прогалина з можливістю повноцінної кваліфікації наслідків збройного конфлікту на території України з 2014 року як ймовірних злочинів проти людяності. Вирішенням цього може бути норма про ретроактивне застосування деяких положень щодо злочинів, вчинених до вступу в законну силу прийнятих змін.

3. Стаття 437 ККУ («Злочин агресії»[69]) закріплює підхід законодавства України до розуміння злочину агресії, на якому базується його розслідування та переслідування за його вчинення. Проте стаття відрізняється від міжнародних підходів та не відповідає визначенню за Римським статутом, як і відповідним стандартам Резолюції ГА ООН. Наприклад, міжнародне звичаєве право розглядає злочин агресії як «лідерський», враховуючи характеристики суб’єктів, які несуть найбільшу відповідальність за його вчинення. Водночас визначення у КК України є досить широким, тому відповідати за його вчинення може будь-яка особа, зокрема безпосередній виконавець злочину, тобто будь-яка фізична осудна особа, яка досягла шістнадцятирічного віку[70]. На відміну від визначення у відповідній резолюції ГА ООН[71] та статті 8 bis Римського статуту Міжнародного кримінального суду, згідно з якою відповідальність за вчинення злочину агресії можуть нести «особи, які займають позицію, що дозволяє ефективно контролювати чи керувати політичними або військовими діями держави»[72].

Також стаття 437 КК України не містить визначення поняття «агресивна війна» та не відсилає до документів ООН, які дають розуміння поняттю «акт агресії»[73]. Натомість було закріплено визначення збройної агресії[74] та активно використовується термін «відсіч збройної агресії»[75].

Подібні підходи дають можливість правозастосовним органам широко тлумачити діяння в умовах збройного конфлікту як агресивну війну, що призводить до великої кількості підозрюваних низького рівня у її вчиненні. Це не відображає підхід міжнародного права чи розуміння злочину та створює ризик нівелювання «лідерського» характеру злочину і його тяжкості.

Щобільше, звинувачення рядових російських солдатів у вчиненні злочину за статтею 437 КК України порушує питання застосування імунітету комбатанта, який забороняє притягати до відповідальності учасників бойових дій, якщо тільки вони не вчиняють воєнні злочини. Широкий підхід статті 437 КК України також створює ризик для принципу правової визначеності, коли на практиці надається забагато свободи у тлумаченні нормативних стандартів, включно з тими, які стосуються процесу. Не дивлячись на те, що Верховний суд визначив підхід до суб’єкта цього злочину, він пропонує досить широкий підхід, який цілком відповідає сформованій практиці у кваліфікації після повномасштабного вторгнення РФ на територію України[76].

Законом від 9 жовтня 2024 року були внесені зміни до цієї статті, які не стосувались визначення злочину по суті. Натомість її назву було змінено на «Злочин агресії» замість «Планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни», а також було збільшено передбачені строки позбавлення волі за його вчинення[77]. Тривають обговорення того, що подальша редакція цієї статті має відповідати визначенню злочину за Римським статутом. У такому разі її наявність у КК України матиме здебільшого символічний характер, оскільки суб'єктом злочину є високопосадовці, які захищені персональним імунітетом, подолати який можуть лише суди з достаньою міжнародною юрисдикцією. В якості іншого варіанту розглядається застосування на рівні законодавства підходу Верховного суду до розуміння суб’єкту злочину агресії. У такому випадку українська правозастосовна практика продовжить йти власним шляхом у переслідуванні за злочин агресії, що буде відмінним від міжнародних стандартів.

4. стаття 438 ККУ («Воєнні злочини»[78]) закріплює правову кваліфікацію воєнних злочинів за Кримінальним кодексом України. Формулювання статті відрізняється від загального підходу ККУ до визначення складів злочинів, оскільки це бланкетна норма, яка відсилає до положень міжнародних договорів, ратифікованих Україною. У практиці застосування різних положень міжнародних договорів виникла інша проблема, пов’язана з якістю їхнього перекладу українською мовою: часто у документах вживались некоректні терміни або взагалі були відсутні частини статей (наприклад, в українському перекладі статті 51 Конвенції про захист цивільного населення відсутня частина статті).

Бланкетний характер статті є викликом для принципу правової визначеності, характерного для кримінального законодавства України. Щоб ефективно застосовувати правову кваліфікацію за цією нормою, слідчий, прокурор чи суддя мають розуміти на які міжнародні договори робить відсилання стаття та мати достатній рівень знань з міжнародного гуманітарного права і досвід його застосування.

Окремі склади воєнних злочинів також закріплені в інших статтях Кримінального кодексу України, зокрема, статті 439 «Застосування зброї масового знищення», статті 445 «Незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала», а також статті 432 «Мародерство», статті 433 «Насильство над населенням у районі воєнних дій». Ці статті мають спеціальний суб’єкт злочину — військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, а також інші особи, визначені законом[79]. Проте є випадки, коли ці статті застосовують і до представників збройних формувань РФ[80].

Після ратифікації Римського статуту зміни торкнулись і статті 438 ККУ. Її зміст та формулювання не змінились, крім викладення частини 2, яка передбачає тяжкі наслідки у вигляді загибелі людини замість поєднання дій з умисним вбивством. А також назва статті замість «Порушень законів та звичаїв війни» визначена як «Воєнні злочини».[81]

Форми участі у вчиненні найтяжчих міжнародних злочинів

У практиці кримінальних проваджень щодо наслідків збройного конфлікту після 2014 року в частині визначення ролі виконавців злочинів використовувались підходи, передбачені Кримінальним кодексом України. Після початку антитерористичної операції на сході України[82] роль та характеристика суб’єктів злочинів досить часто розкривалась через додаткову кваліфікацію за статтею 258-3 «Створення терористичної групи чи терористичної організації»[83] та / або статтею 260 «Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань»[84] ККУ у вигляді участі у таких формуваннях[85]. Оскільки до 2022 року поодинокі провадження щодо воєнних злочинів передавались до суду, практика переслідування осіб за участь у незаконних збройних формуваннях чи терористичних організаціях стала формуватись самостійно. Вироки судів у таких провадженнях фактично давали оцінку факту участі осіб у збройному конфлікті.

На додаток до цього, у провадженнях щодо наслідків збройного конфлікту в якості додаткових кваліфікацій активно застосовуватись форми участі у вчиненні злочинів, передбачені Кримінальним кодексом України. Зокрема:

співучасть у вчиненні злочинів - стаття 27 ККУ передбачає такі види співучасників: виконавець / співвиконавець, організатор, підбурювач, пособник[86]. До загальної правової кваліфікації додається окремий пункт статті, який визначає конкретну роль, яку виконував суб’єкт злочину;
спільне вчинення злочину - в залежності від кількості залучених осіб до вчинення злочинів та розподілу ролей між ними ККУ визначає такі види як вчинення злочину групою осіб, за попередньою змовою групою осіб, організованою групою, злочинною організацією[87];
віддання наказу про вчинення воєнного злочину - закріплено в якості окремої об’єктивної сторони за статтею 438 ККУ[88]. За своїм формулюванням є окремим складом злочину та не потребує додаткової кваліфікації. Але на практиці є досить складним для доказування, бо вимагає показати наявність прямого наказу про вчинення злочину для притягнення до відповідальності;‍
відповідальність військових командирів, інших осіб, які фактично діють як військові командири, та інших начальників - стаття 31-1 ККУ стала нововведенням у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду, яка закріпила принцип командної відповідальності у законодавстві України[89]. Її дія поширюється виключно на злочини, передбачені статтями 437-439, 442, 442-1 КК України.

Поряд з цим, у тривалих дискусіях навколо включення принципу командної відповідальності до Кримінального кодексу України в якості аргументу проти використовувалась стаття 426 ККУ «Бездіяльність військової влади»[90]. За своєю суттю ця стаття не може бути альтернативою для відповідальності командирів за вчинення їх підлеглими найтяжчих міжнародних злочинів. По-перше, вона не відображає у повній мірі принцип командної відповідальності, а стосується тільки належності виконання статутних зобов’язань військовими командирами. По-друге, сама стаття включена до розділу, який передбачає кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби, кваліфікація за яким може стосуватись тільки дій, вчинених українськими військовими[91].

Застосування цих положень у практиці кримінальних проваджень, особливо після 2022 року, стало своєрідною альтернативою міжнародних стандартів переслідування за найтяжчі міжнародні злочини. Така практика вже призводить до плутанини у правовій кваліфікації діянь за статтями 437[92] та 438 КК України[93]. Пошук альтернативних рішень для визначення форми участі суб’єкта у вчиненні злочину показує те, що слідчим та прокурорам не вистачає розуміння як коректно застосовувати, зокрема, командну відповідальність, що також може бути проявлено у подальшому застосуванні змін до КК України від жовтня 2024 року.

Стандарти щодо форм участі у вчиненні найтяжчих міжнародних злочинів

Однією з ключових особливостей найтяжчих міжнародних злочинів є необхідність доводити зв’язок між виконавцями різних рівнів та їх роль у вчиненні діяння. Відповідно до цього, стаття 25 Римського статуту Міжнародного кримінального суду містить перелік форм участі у вчиненні найтяжчих міжнародних злочинів, серед яких:

вчинення злочину особисто[94];
вчинення злочину спільно з іншою особою[95] або через іншу особу[96], незалежно від того, чи підлягає вона кримінальній відповідальності;
віддання наказу[97];
підбурювання або спонукання[98];
пособництво, допомога чи сприяння будь-яким чином у вчиненні злочину[99];
підтримка будь-яким чином вчинення злочину групою осіб, які діють зі спільною метою[100];
прямі та публічні заклики до вчинення злочину геноциду;
замах на вчинення злочину[101].

Кожна із вказаних форм має власні особливості та характеристики, зумовлені міжнародними стандартами та практикою розгляду фактів найтяжчих міжнародних злочинів. Не дивлячись на спільну термінологію, яка застосовується по відношенню до загальнокримінальних злочинів за національним законодавством, зокрема щодо форм співучасті, міжнародні стандарти інакше оцінюють їх тлумачення. Наприклад, форма «допомога та сприяння у вчиненні злочину» (aiding and abetting) притаманна виключно найтяжчим міжнародним злочинам та вимагає доведення того, що особа надавала пряму та суттєву допомогу при вчиненні злочину[102]. А в офіційному перекладі Римського статуту українською мовою ця форма прирівнюється до термінів «пособництво та підбурювання»[103] за аналогією з видами співучасті за ККУ.

Поряд з цим, щодо злочину агресії окремо зазначено, що вказані форми участі у вчиненні злочину застосовуються лише до осіб, які мають можливість ефективно здійснювати контроль над політичними або військовими діями держави або керувати ними[104]. Тобто, не зважаючи на передбачений перелік, притягнення до відповідальності за вчинення цього злочину можливе тільки тоді, якщо ця особа має характеристики суб’єкта злочину агресії.

Також окремо міжнародні стандарти визначають відповідальність командирів та начальників за вчинення злочинів їх підлеглими[105]. Загальна гарантія, закріплена положеннями міжнародного гуманітарного права[106], була у подальшому розвинена у практиці різних кримінальних трибуналів[107]. Для того, щоб довести кримінальну відповідальність за цим принципом, необхідно довести наступні елементи: суб’єкт повинен бути або військовим командиром, або особою, яка фактично виконує його обов'язки; суб’єкт підозрюваний повинен здійснювати ефективне командування і контроль або ефективну владу і контроль над силами (підлеглими), які вчинили один або більше злочинів; вчинені підлеглими злочини були результатом нездатності підозрюваного здійснювати належний контроль над ними; суб’єкт або знав, або в силу обставин, що склалися на той час, мав знати знати, що сили (підлеглі) вчиняють або збираються вчинити один або більше злочинів; суб’єкт не вжив необхідних і розумних заходів у межах своїх повноважень для запобігання або припинення вчинення такого злочину (злочинів) або не передав справу компетентним органам для розслідування і судового переслідування.[108]

Пропозиції змін до законодавства

Спроможність України переслідувати за злочини відповідно до стандартів міжнародного права без внесення суттєвих змін до Кримінального кодексу є дуже ускладненою. Хоча національна система наразі здатна проводити розслідування, значні недоліки у правовій базі пов'язані з низкою питань, зокрема, визначення, включення до законодавства видів міжнародних злочинів, а також форм індивідуальної відповідальності за ці злочини. Відсутність цих положень серйозно ускладнять поточні та майбутні зусилля української влади у напрямку правосуддя.

Якість національного законодавства впливає на ефективність процесів відновлення справедливості та визначає місце України серед інших доступних для ситуації механізмів, які мають доповнювати один одного. У першу чергу, це стосується застосування Римського статуту та розслідувань Міжнародного кримінального суду, а також інших потенційних розслідувань та рішень у сфері міжнародного правосуддя за межами України.

‍

Слід визнати, що розробка та ухвалення імплементаційного законодавства може бути складним процесом, вимагати спеціальних юридичних знань, а також ресурсів, які можуть бути вже перевантаженими вирішенням інших потреб у сфері правосуддя, зумовлених триваючим конфліктом. Проте прийняття такого законодавства є вирішальним рішенням для ефективності національних розслідувань і судових переслідувань, та має бути оцінено як пріоритет.

Протягом останніх десяти років було здійснено декілька спроб внести зміни до Кримінального кодексу України щодо гармонізації підходів до кваліфікації найтяжчих злочинів із міжнародним правом. Деякі з цих спроб варті особливої уваги.

Законопроєкт № 2689

20 травня 2021 року Верховна Рада України прийняла в цілому Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права»[109] (№ 2689). 7 червня 2021 року закон було направлено на підпис Президенту України, проте дотепер новин про статус цього документа немає. Навіть якщо Президент України підпише текст даного закону, це стане приводом для звернення до Конституційного Суду України щодо визнання його положень неконституційними через порушення встановленої законодавством процедури прийняття нормативно-правових актів через недотримання встановлених законом строків.

Текст цього закону став компромісним рішенням, заснованим на практиці міжнародного права та можливостях національної системи правосуддя України притягати до відповідальності за найтяжчі злочини. У його розробці брали участь представники правоохоронних органів та органів правосуддя України, правозахисних організацій, міжнародні та національні експерти з міжнародного кримінального права. Дискусійними питаннями залишались положення щодо універсальної юрисдикції, командної відповідальності, формулювання злочину агресії, ретроактивної дії положень закону у часі. Зрештою, ці норми стали причиною того, що законопроєкт № 2689 так і не вступив у законну силу та був зареєстрований у парламенті у новій редакції.

Законопроєкт № 7290

На противагу закону № 2689, 15 квітня 2022 року у Верховній Раді України було зареєстровано законопроєкт «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України»[110] (№ 7290). У пояснювальній записці до тексту наголошується, що необхідність у ньому зумовлена міжнародним збройним конфліктом на території України та масовими порушеннями міжнародного права, які вчиняються Російською Федерацією. Текст законопроєкту № 7290 дублює норми закону № 2689 у частині формулювання складів найтяжчих міжнародних злочинів, які пропонується закріпити у Кримінальному кодексі України. Проте він пропонує інші підходи до дискусійних питань.

Чітко не визначено суб’єктів злочину агресії

Запропоноване формулювання статті 437 КК України не обмежує коло потенційних суб’єктів будь-якого політичного рівня, дії яких можуть оцінюватись у межах цього кримінального правопорушення. Це, ймовірно, пов’язано зі збереженням правової основи притягнення до відповідальності тих осіб, які були вже засуджені з 2014 років за статтею 437 КК України, та не створювати підстав для їх можливого звільнення. З іншого боку ратифікація Римського статуту передбачає зобов’язання привести у відповідність до міжнародних стандартів, у тому числі, і визначення міжнародних злочинів, таких як злочин агресії. Тому законодавцю та практикам необхідно разом знайти оптимальний варіант рішення подібних викликів.

Ретроактивна дія

Значним ризиком для України залишається можливе запровадження ретроактивної дії положень щодо найтяжчих міжнародних злочинів. Частина 2 статті 5 КК України визначає, що закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії у часі[111]. З огляду на суперечність з цією нормою, наслідком може бути те, що положення про ретроактивну дію змін до Кримінального кодексу України будуть визнані як такі, що не відповідають Конституції України[112].

Єдиним аргументом на користь включення цієї норми до проєкту закону є те, що найтяжчі міжнародні злочини беруть своє походження із положень звичаєвого міжнародного права. Характер таких порушень привертає увагу міжнародної спільноти в цілому, а позиція з приводу криміналізації й забезпечення універсального переслідування за такі діяння є загальноприйнятою серед країн світу. Враховуючи те, що найтяжчі міжнародні злочини вже криміналізовані на міжнародному рівні, ретроактивна дія цих положень для законодавства України є допустимою.

Як показали дискусії у парламенті навколо тексту закону № 2689 з приводу поширення дії у часі норм кримінального законодавства, які гармонізують його положення з міжнародним гуманітарним правом та міжнародним кримінальним правом, це питання й досі контроверсійне для національної правозастосовної практики. Ризики несприйняття такої норми досить високі, що надалі може призвести до перегляду цих положень Конституційним Судом України. Але без таких змін внесення нових статей до розділу XXI Кримінального кодексу України не матиме сенсу, оскільки основний масив злочинів, вчинених після 2014 року та повномасштабного вторгнення на територію України 24 лютого 2022 року, регулюватиметься поточною редакцією кримінального законодавства.

Закон № 4012

Дискусії навколо імплементації активізувались з прийняттям ратифікації Римського статуту Україною[113]. Хоча Закон «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього» від 9 жовтня 2024 року передбачив ряд ключових змін[114], але вони не змогли вирішити всі актуальні питання на практиці.

Внесено злочини проти людяності

Найбільший акцент у тексті закону залишається на включенні злочинів проти людяності до кримінального законодавства України. Хоч стаття і відображає бачення статті 7 Римського статуту МКС, але відсутність її ретроактивної дії у часі дозволяє застосовувати цю кваліфікацію тільки до злочинів, які можуть бути вчинені після вступу положення у законну силу.

Передбачено принцип універсальної юрисдикції

До ККУ було включено положення, яке поширює юрисдикцію України на злочини, вчинені за її межами (передбачені статтями 437 - 439, 442, 442-1 ККУ)[115]. В якості умов її застосування визначено, що особа має перебувати на території України та її видача/передача іноземній державі чи міжнародній судовій установі для притягнення до відповідальності неможлива.

Відповідно до цих змін, до можливої універсальної юрисдикції включено і злочин агресії. Не дивлячись на те, що Україна формує власну національну практику та підходи до оцінки цього злочину, визначення національного законодавства продовжує зазнавати критики через невідповідність міжнародним стандартам. Тому можливість реалізації на практиці переслідування у межах універсальної юрисдикції залишається під питанням.

Також поки відсутні пропозиції по внесенню змін до КПКУ, які дозволять реалізувати на практиці універсальну юрисдикцію в Україні. Тому це нововведення залишається скоріш декларативним положенням у кримінальному законодавстві, особливо враховуючи завантаженість національної системи правосуддя з розгляду злочинів, вчинених на території України.

Включено командну відповідальність

Тривалий час принцип командної відповідальності залишався однією з найбільш дискусійних змін до ККУ у межах імплементації. Навіть під час прийняття цього закону висловлювались думки, що це положення не відповідає вимогам Конституції України щодо індивідуального характеру кримінальної відповідальності[116].

Наразі положення було внесено до кримінального законодавства та його дія була поширена виключно на найтяжчі міжнародні злочини. Не дивлячись на те, що текст містить суперечності у формулюваннях (наприклад, «не вжив дій» та «не вжив заходів»), його прийняття було очікуваним серед правоохоронних органів.

Зміна термінології

Після прийнятих нововведень до Кримінального кодексу України подальше питання імплементації міжнародного права до національного законодавства залишається актуальним. Паралельно із законом від 9 жовтня 2024 року у Верховній Раді України було зареєстровано проєкт «Про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини» (реєстр. № 11538 від 02.09.2024 р.)[117]. Як зазначено у пояснювальній записці до тексту, він має на меті привести у повну відповідність законодавство України до положень Римського статуту та являє собою допрацьований підхід, який попередньо був запропонований у законопроєктах № 2689 та № 7290[118].

5 грудня 2024 року проєкт № 11538 був прийнятий Верховною Радою України у першому читанні за основу[119]. Його голосування стало неочікуваним для практиків та експертної спільноти, а НУО одностайно виступили проти його прийняття[120]. Поки обговорення тексту залишають надію на те, що проєкт не отримає подальшого руху у межах законодавчої процедури та підтримки у парламенті, він перебуває на розгляді. Підходи та пропозиції тексту кардинально відрізняються від попередніх проєктів, які були більш-менш одностайними у запропонованих форматах внесення змін.

Прийняття окремого закону щодо найтяжчих міжнародних злочинів ускладнить практику кваліфікації злочинів, а такий підхід до правового регулювання буде суперечити принципу верховенства права за статтею 8 Конституції України[121]. У такому випадку у кримінальних провадженнях саме суди будуть зобов’язані приймати остаточне рішення про застосування положень ККУ чи окремого закону у кожному конкретному випадку, враховуючи дію закону в часі. А подібний підхід може призвести до формування розрізнених, а іноді конфліктуючих практичних підходів до оцінки вчинених злочинів.

Поряд з цим, текст законопроєкту № 11538 пропонує окремі правила, які суперечать загальним положенням КК України та фактично не можуть бути застосовані на практиці. Наприклад, поняття «міжнародного злочину», заперечення персонального імунітету від притягнення до відповідальності[122], зміна видів покарань (позбавлення волі на строк до тридцяти років)[123], закріплення командної відповідальності у вигляді окремого складу злочину. А також текст передбачає українську термінологію Римського статуту, що суперечить як вже внесеним змінам до ККУ, так і українським версіям Женевських конвенцій від 12.08.1949 року та додатковим протоколам до них. Наприклад, використання терміну «нелюдське поводження»[124], коли українська термінологія Женевських конвенцій від 12.08.1949 року містить поняття «нелюдяне поводження»[125].

При цьому, пропозиції внесення змін залишають поза увагою питання щодо того, як бути з широким підходом поточної редакції статті 438 КК України, якщо буде запроваджено чіткий перелік воєнних злочинів відповідно до статті 8 Римського статуту. Ряд діянь, наприклад, паспортизація цивільного населення на окупованих територіях, будуть декриміналізовані після змін, а відповідно розслідування за цими фактами мають бути закриті. На додаток до цього, проєкт пропонує власний підхід до розуміння форм участі у вчиненні злочинів, за яким ці діяння закріплено у вигляді окремих складів злочинів (наприклад, стаття 18 «Керівництво вчиненням злочину геноциду»[126]) чи опущені при такому визначенні (наприклад, віддання наказу, яке закріплено в якості окремої форми об’єктивної сторони злочину за чинною статтею 438 КК України).

Прийняття законопроєкту № 11538 Верховною Радою України у першому читанні активізувало обговорення навколо імплементації міжнародного права у національне кримінальне законодавство як на рівні державних органів, так і окремих експертів та неурядових організацій. Формат прийняття вибіркових змін за останні пів року показав, що занадто складно на практиці виділити питання, які потребують пріоритетного вирішення, а такий підхід не впливає суттєво на ефективність процесів правосуддя.

Загалом, невідповідність національного законодавства міжнародним стандартам продовжує створювати низку проблем. Наприклад, використання його положень призводить до неточної, непослідовної й часто довільної кваліфікації діянь. Це, своєю чергою, може призвести до того, що національна практика переслідування та судового розгляду проваджень є неефективною та викликає питання щодо їхньої справедливості та дотримання прав людини, прокладаючи шлях до неякісного та викривленого правосуддя для жертв найтяжчих злочинів. Наразі зареєстровано велику кількість проваджень за статтею 438 КК України щодо правопорушень, які не становлять складу воєнного злочину, що створює невиправдане навантаження на правоохоронні органи та призводить до нераціонального використання і без того обмежених ресурсів[127].

Поряд з цим, пропозиції внесення змін не охоплюють правила співучасті та спільного вчинення злочину. У той час, як загальні положення КК України[128] визначають загальний підхід до відповідальності виконавців злочинів залежно від їхньої ролі у вчиненні діяння, ці норми не відображають стандартів міжнародного кримінального права та не дозволяють вільного тлумачення на практиці, зокрема яка б відповідала розумінню «злочинної організації» у визначенні рішення проти Тадича[129]. Поряд з командною відповідальністю мають пропонуватись зміни щодо форм участі у вчиненні найтяжчих міжнародних злочинів, які будуть охоплювати, зокрема, окремі правила співучасті, концепцію «допомоги та сприяння», злочинну організацію та ін.

класифікація міжнародних злочинів

ККУ

статус цивільних осіб

ст. 442 ККУ

ст. 442-1 ККУ

ст. 437 ККУ

ст. 438 ККУ

стандарти форм участі

міжнародні стандарти

злочин агресії

воєнні злочини

[53] Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо невідворотності покарання за окремі злочини проти основ національної безпеки, громадської безпеки та корупційні злочини», № 1689-VII, 07.10.2014: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1689-18#n15. Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», № 361-ІХ, 06.12.2019: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-20#n898.

[54] Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text. Закон України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин», № 2505-VIII, 12.07.2018: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2505-19#n239.

[55] Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність», № 2108-ІХ, 03.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2108-20#n6. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення кримінальної відповідальності за виготовлення та поширення забороненої інформаційної продукції», № 2110-ІХ, 03.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2110-20#n6. Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за злочини проти основ національної безпеки України в умовах дії режиму воєнного стану», № 2113-ІХ, 03.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2113-20#n2. Закон України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України», № 2114-ІХ, 03.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2114-20#n18. Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», № 2117-ІХ, 03.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2117-20#n2. Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо визначення обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах дії воєнного стану», № 2124-ІХ, 15.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#n5. Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо підвищення ефективності боротьби з кіберзлочинністю в умовах дії воєнного стану», № 2149-ІХ, 24.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2149-20#n2. Закон України «Про внесення зміни до статті 263 Кримінального кодексу України щодо скасування відповідальності у випадках добровільної здачі зброї, бойових припасів, вибухових речовин або пристроїв», № 2150-ІХ, 24.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2150-20#n2. Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за незаконне використання гуманітарної допомоги», № 2155-ІХ, 24.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2155-20#n2. Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо забезпечення протидії несанкціонованому поширенню інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчиненому в умовах воєнного або надзвичайного стану», № 2160-ІХ, 24.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2160-20#n6. Закон України «Про внесення змін до статті 114^-2 Кримінального кодексу України щодо удосконалення відповідальності за несанкціоноване розповсюдження інформації про засоби протидії збройній агресії Російської Федерації», № 2178-ІХ, 01.04.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2178-20#n2. Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо удосконалення відповідальності за колабораційну діяльність та особливостей застосування запобіжних заходів за вчинення злочинів проти основ національної та громадської безпеки», № 2198-ІХ, 14.04.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2198-20#n6. Закон України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо врегулювання процедури обміну осіб як військовополонених», № 2472-ІХ, 28.07.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2472-20#n6.

[56] Закон України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України», № 2114-ІХ, 03.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2114-20#n18.

[57] Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо визначення обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах дії воєнного стану», № 2124-ІХ, 15.03.2022: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#n5.

[58] Бойовий імунітет — звільнення військового командування, військовослужбовців, добровольців Сил територіальної оборони Збройних Сил України, працівників правоохоронних органів, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні України, осіб, визначених Законом України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України», від відповідальності, у тому числі кримінальної, за втрати особового складу, бойової техніки чи іншого військового майна, наслідки застосування збройної та іншої сили під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань з оборони України із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), настання яких з урахуванням розумної обачності неможливо було передбачити при плануванні та виконанні таких дій (завдань) або які охоплюються виправданим ризиком, крім випадків порушення законів та звичаїв війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. // Закон України «Про оборону України», № 1932-ХІІ, 06.12.1991: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1932-12#Text.

[59] Допис на сторінці Ірини Мудрої // Facebook, 09.10.2024: https://www.facebook.com/share/p/1XLCxxcA2v/.

[60] Закон України “Про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього”, № 3909-ІХ, 21.08.2024: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3909-20#Text.

[61] "Маємо захистити наших військових". Заступниця керівника ОП Мудра про Римський статут, трибунал для Путіна та репарації // Суспільне, 30.08.2024: https://suspilne.media/824671-maemo-zahistiti-nasih-vijskovih-zastupnica-kerivnika-op-mudra-pro-rimskij-statut-tribunal-dla-putina-ta-reparacii/. Навіщо Україні Римський статут і що змінює його ратифікація? Пояснює посол з особливих доручень МЗС Антон Кориневич // Суспільне, 16.08.2024: https://suspilne.media/815005-naviso-ukraini-rimskij-statut-i-so-zminue-jogo-ratifikacia-poasnue-posol-z-osoblivih-dorucen-mzs-anton-korinevic/.

[62] Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього”, № 4012-ІХ, 09.10.2024: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4012-20#n6.

[63] Стаття 442. Геноцид
1. Геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи як такої шляхом:
1) позбавлення життя членів цієї групи;
2) заподіяння членам групи серйозної шкоди;
3) створення для групи життєвих умов, спрямованих на повне чи часткове її фізичне знищення;
4) впровадження заходів, спрямованих на запобігання дітонародженню в такій групі;
5) насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу, - карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.
2. Прямі та публічні заклики до вчинення діянь, передбачених частиною першою цієї статті, проголошені з метою повного або часткового знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи як такої, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких діянь з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
Примітка. Для цілей цієї статті під серйозною шкодою слід розуміти заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або тілесних ушкоджень середньої тяжкості, вчинення зґвалтування або інших форм сексуального насильства, заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання. // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[64] Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, Резолюція ГА ООН 260 (ІІІ), 09.12.1948: https://www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/genocide.shtml. Ратифікована Українською РСР від 15.11.1954.

[65] Голова Верховного суду: Українські суди скоро масово розглядатимуть справи щодо геноциду РФ // Українська правда, 04.03.2023: https://www.pravda.com.ua/news/2023/03/4/7392022/. 'Hallmarks of genocide' in Russian crimes across Ukraine, Ukrainian prosecutor says // Reuters, 02.04.2024: https://www.reuters.com/world/europe/hallmarks-genocide-russian-crimes-across-ukraine-ukrainian-prosecutor-says-2024-04-02/.

[66] Повідомлення про підозру Сєргєйцеву Т.М. (оригінал та переклад) // Офіс Генерального прокурора, 06.05.2022: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/povidomlennya-pro-pidozru-sjergjeicevu-tm-original-ta-pereklad. Заклики до геноциду українського народу - суд виніс вирок директору російського пропагандистського телеканалу «RT» // Офіс Генерального прокурора, 17.02.2023: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/zakliki-do-genocidu-ukrayinskogo-narodu-sud-vinis-virok-rosiiskomu-propagandistskogo-telekanalu-rt. В Україні російського пропагандиста Гаспаряна заочно засудили до 10 років тюрми // Лівий берег, 15.11.2023: https://lb.ua/society/2023/11/15/584383_ukraini_rosiyskogo_propagandista.html. Українське правосуддя санкціонує «заклик до геноциду» // Justice.Info, 21.04.2023: https://www.justiceinfo.net/uk/116826-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5-%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%B4%D1%8F-%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D1%83%D1%94-%D0%B7.html.

[67] Закон про кримінальну відповідальність, що частково пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише в тій частині, що пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. / Частина 3 статті 5 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[68] Стаття 442^-1. Злочини проти людяності
1. Умисне вчинення в межах широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення:
1) переслідування будь-якої групи або спільноти, яка може бути ідентифікована, тобто обмеження прав людини за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, статевими або іншими підставами (ознаками) дискримінації, визначеними міжнародним правом як неприпустимі;
2) депортації населення, тобто примусового і за відсутності підстав, передбачених міжнародним правом, переміщення (виселення) відповідної групи осіб з території, на якій вони законно перебували, на територію іншої держави;
3) насильницького переміщення населення, тобто примусового і за відсутності підстав, передбачених міжнародним правом, переміщення (виселення) відповідної групи осіб з території, на якій вони законно перебували, до іншої місцевості у межах однієї держави;
4) зґвалтування, сексуальної експлуатації, примушування до зайняття проституцією, примусової вагітності, примусової стерилізації або будь-яких інших форм сексуального насильства;
5) обернення в рабство або торгівлі людьми;
6) насильницького зникнення;
7) незаконного позбавлення волі;
8) катування;
9) інших умисних нелюдських діянь подібного характеру, які супроводжуються заподіянням сильних страждань, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень чи серйозної шкоди психічному або фізичному здоров’ю, - карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років.
2. Умисне вчинення в межах широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення злочину апартеїду, винищення, вбивств - карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі. // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[69] Стаття 437. Злочин агресії
1. Планування, підготовка або розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій, - караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років.
2. Ведення агресивної війни або агресивних воєнних дій - карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі. // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[70] Статті 18, 22 Кримінального кодексу України // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[71] Definition of aggression, General Assembly Resolution: https://legal.un.org/avl/ha/da/da.html.

[72] Римський статут Міжнародного кримінального суду, 17.07.1998 [Eng]: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/RS-Eng.pdf.

[73] Definition of aggression, General Assembly Resolution: https://legal.un.org/avl/ha/da/da.html.

[74] Збройна агресія — застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські, чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому-сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах п'ятому-восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів. / Стаття 1 // Закон України «Про оборону України», № 1932-ХІІ, 06.12.1991: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1932-12#Text.

[75] Вперше було запроваджено Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», № 2268-VIII, 18.01.2018: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2268-19#Text.

[76] 47. До осіб із відповідними можливостями можуть належати, наприклад: глави держав та урядів; члени парламенту; лідери політичних партій; дипломати; керівники спецслужб; командири збройних сил, підпорядкованих державі, а також незаконних воєнізованих чи збройних формувань; інші особи, які фактично діють як військові командири; керівники органів виконавчої влади, які здійснюють функції з вироблення та реалізації державної політики і нормативно-правового регулювання у сфері діяльності збройних формувань і обігу зброї; керівники, правовий статус яких не охоплюється поняттям військового командира і які здійснюють владу або контроль щодо осіб, які беруть участь в агресивній війні чи агресивних воєнних діях; інші особи, які хоча й не займають формальних посад, проте здатні реально впливати на військово-політичні процеси, пов`язані з плануванням, підготовкою, розв`язуванням агресивної війни чи воєнного конфлікту та веденням агресивної війни або агресивних воєнних дій. // Постанова Верховного суду, справа № 415/2182/20, 28.02.2024: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117555176.

[77] Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього”, № 4012-ІХ, 09.10.2024: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4012-20#n6.

[78] Стаття 438. Воєнні злочини
1. Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій - караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.
2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людини, - караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі. // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[79] Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text. The Legal Framework for Adjudicating War Crimes in Ukraine. Assessment Report and Recommendations on Ensuring Efficient and Fair Adjudication of War Crimes Cases // USAID Activity Office: Office of Democracy and Governance, 29.08.2022: https://drive.google.com/file/d/1AKf1wtvKjv5VKoFuvFnd4nMI-IG2kOL9/view.

[80] Повідомлення про підозру Кочерміну Р.Д. (оригінал та переклад) // Офіс Генерального прокурора, 12.05.2022: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/povidomlennya-pro-pidozru-kocerminu-rd-original-ta-pereklad.

[81] Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього”, № 4012-ІХ, 09.10.2024: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4012-20#n6.

[82] Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" // Указ Президента України, № 405/2014, 14.04.2014: https://www.president.gov.ua/documents/4052014-16886.

[83] 1. Створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації - караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. / Стаття 258-3 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[84] 4. Участь у складі передбачених частинами першою або другою цієї статті формувань у нападі на підприємства, установи, організації чи на громадян - карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої. / Стаття 260 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[85] Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси, справа № 712/5682/20, 15.11.2021: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101080267. Вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя, справа № 331/2599/19, 23.07.2019: https://reyestr.court.gov.ua/Review/83218352. Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області, справа № 201/8846/23, 02.10.2023: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113869347. Вирок Корольовського районного суду м. Житомира, справа № 296/3045/21, 01.09.2023: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113187315. Вирок Шевченківського районного суду м. Києва, справа № 761/14625/23, 08.09.2023: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113347533.

[86] Стаття 27 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[87] Стаття 28 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[88] Стаття 438 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[89] Стаття 438 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[90] Стаття 426. Бездіяльність військової влади
1. Умисне неприпинення кримінального правопорушення, що вчиняється підлеглим, або ненаправлення військовою службовою особою до органу досудового розслідування повідомлення про підлеглого, який вчинив кримінальне правопорушення, а також інше умисне невиконання військовою службовою особою дій, які вона за своїми службовими обов’язками повинна була виконати, якщо це заподіяло істотну шкоду, - караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або службовим обмеженням на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, - караються позбавленням волі на строк від п’яти до семи років.
4. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, що вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, - караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років. // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[91] За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, а також інші особи, визначені законом.
Поліцейські поліції особливого призначення Національної поліції України, які під час дії воєнного стану залучені до безпосередньої участі у бойових діях, несуть відповідальність за статтями 402, 403, 414-416, 422, 427, 429, 430, 432-435 цього розділу. / Стаття 401 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[92] Вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області, справа № 485/1015/23, 05.07.2024: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120200633. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 27.03.2024: https://t.me/SBUkr/11565. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 24.06.2024: https://t.me/SBUkr/12241. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 24.08.2024: https://t.me/SBUkr/12730. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 30.08.2024: https://t.me/SBUkr/12782. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 03.10.2024: https://t.me/SBUkr/13030. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 20.12.2023: https://t.me/SBUkr/10687. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 30.07.2023: https://t.me/SBUkr/8821. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 29.09.2023: https://t.me/SBUkr/9818. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 13.07.2023: https://t.me/SBUkr/8949. «Это военные преступления». Поклонская получила статус подозреваемой – Луценко // Крым.Реалии, 10.10.2018: https://ru.krymr.com/a/news-poklonskaya-poluchila-status-podozrevaemoj/29535846.html. Київський апеляційний суд надав дозвіл на затримання колишнього так званого «прокурора» анексованого Криму, підозрюваної у державні зраді // Київський апеляційний суд, 07.12.2021: https://www.kas.gov.ua/?p=28189&fbclid=IwAR04Bfqnu0UGLAwIJkI6PqmOKzo-k5Khi3dcwsJ6EcN-PPFsoTpZ5KcYOPE. Україна закінчила розслідування зрад Аксьонова, Поклонської і Ко // Українська правда, 11.06.2021: https://www.pravda.com.ua/news/2021/06/11/7296936/.

[93] Повідомлення про підозру та повістка про виклик Кузьміних А.П. // Офіс Генерального прокурора, 07.01.2025: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/povidomlennya-pro-pidozru-ta-povistka-pro-viklik-kuzminix-ap-ukr-ta-ros. Повідомлення про підозру гр. Скітського О.І. // Офіс Генерального прокурора, 03.01.2025: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/povidomlennya-pro-pidozru-grskitskogo-oi-ukrayinskoyu-ta-pereklad-rosiiskoyu. Вирок Суворовського районного суду м. Одесси, справа № 523/224/23, 27.03.2024: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117988682. Вирок Тростянецького районного суду Сумської області, справа № 588/1363/23, 14.02.2024: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116968500. Вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова, справа № 646/4862/23, 16.10.2024: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122340678. Вирок Чернігівського районного суду Чернігівської області, справа № 748/1278/23, 11.03.2024: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117537510. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 20.12.2024: https://t.me/SBUkr/13621. Повідомлення на офіційній сторінці Служби безпеки України // Telegram, 06.01.2025: https://t.me/SBUkr/13709.

[94] ICTY, Prosecutor v. Brđanin, Appeals Chamber, Judgment, 3 April 2007, ICTY-99-36-A, para. 362.

[95] ICC, Prosecutor v. Lubanga, Pre-Trial Chamber I, Decision on the Confirmation of Charges, 29 January 2007, ICC-01/04-01/06-803. ICC, Prosecutor v. Lubanga, Trial Chamber I, Judgment pursuant to Article 74 of the Statute, 14 March 2012, ICC-01/04-01/06-2842, para. 984. ICC, Prosecutor v. Katanga, Trial Chamber II, Judgment pursuant to article 74 of the Statute, 7 March 2014, ICC-01/04-01/07-3436, para. 1399.

[96] ICC, Prosecutor v. Katanga and Ngudjolo, Pre-Trial Chamber I, Decision on the confirmation of charges, 30 September 2008, ICC-01/04-01/07-717, para. 495. ICC, Prosecutor v. Lubanga, Pre-Trial Chamber I, Decision on the confirmation of charges, 29 January 2007, ICC-01/04-01/06, para. 330. ICC, Prosecutor v. Blé Goudé, Pre-Trial Chamber I, Decision on the Confirmation of Charges, 11 December 2014, ICC-02/11-02/11-186, para. 137.

[97] ICC, Prosecutor v. Bemba et al, Trial Chamber VII, Judgment, 19 October 2016, ICC-01/05-01/13, paras. 76-77, 847-848. ICC, Prosecutor v. Katanga and Ngudjolo, Pre-Trial Chamber I, Amended Document Containing the Charges Pursuant to Article 61(3)(a) of the Statute, 26 June 2008, ICC-01/04-01/07-649-AnxlA, para. 94.

[98] ICC, Prosecutor v. Bemba et al, Trial Chamber VII, Judgment, 19 October 2016, ICC-01/05-01/13, paras. 76-77, 847-848. ICC, Prosecutor v. Katanga and Ngudjolo, Pre-Trial Chamber I, Amended Document Containing the Charges Pursuant to Article 61(3)(a) of the Statute, 26 June 2008, ICC-01/04-01/07-649-AnxlA, para. 94.

[99] ICC, Prosecutor v. Bemba et al, Trial Chamber VII, Judgment, 19 October 2016, ICC-01/05-01/13, paras. 84-96. ICC, Prosecutor v. Mbarushimana, Pre-Trial Chamber I, Decision on the Confirmation of Charges, 16 December 2011, ICC-01/04-01/10-465-Red, para. 279. ICC, Prosecutor v. Lubanga, Trial Chamber I, Judgment pursuant to Article 74 of the Statute, 14 March 2012, ICC-01/04-01/06-2842, para. 997.

[100] ICC, Prosecutor v. Mbarushimana, Pre-Trial Chamber I, Prosecution’s Application under Article 58, 20 August 2010, ICC-01/04-573, p. 68. ICC, Prosecutor v. Mbarushimana, Pre-Trial Chamber I, Decision on the Prosecutor’s Application for a Warrant of Arrest against Callixte Mbarushimana, 11 October 2010, ICC-01/04-01/10-1, para. 39. ICC, Prosecutor v. Mbarushimana, Pre-Trial Chamber I, Decision on the confirmation of charges, 16 December 2011, ICC-01/04-01/10-465-Red, para. 273.

[101] Article 25 (3) / Rome Statute of the International Criminal Court // ICC, 17.07.1998: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/2024-05/Rome-Statute-eng.pdf. ICC, Prosecutor v. Banda and Jerbo, Pre-Trial Chamber I, Decision on the Conformation of Charges, 7 March 2011, ICC-02/05-03/09, paras. 96–99. ICC, Prosecutor v. Katanga and Ngudjolo, Pre-Trial Chamber I, Decision on the confirmation of charges, 30 September 2008, ICC-01/04-01/07-717, para. 460.

[102] Prosecutor v. Tadic, Case No. IT-94-1-T, 7 May 1997, paras. 674. Prosecutor v. Zejnil Delalic, Zdravko Mucic, Hazim Delic, Esad Landzo, Case No. IT-96-21-T, 16 Nov. 1998, paras. 325. Prosecutor v. Anto Furundzija, Case No. IT-95-17/1-T, 10 Dec. 1998, paras. 190-249. Prosecutor v. Jean Paul Akayesu, Case No. ICTR-96-4-T, 2 Sept. 1998, para. 484.

[103] Римський статут Міжнародного кримінального суду // Верховна Рада України, 17.07.1998: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#Text.

[104] Article 25 (3 bis) / Rome Statute of the International Criminal Court // ICC, 17.07.1998: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/2024-05/Rome-Statute-eng.pdf.

[105] Article 28 / Rome Statute of the International Criminal Court // ICC, 17.07.1998: https://www.icc-cpi.int/sites/default/files/2024-05/Rome-Statute-eng.pdf.

[106] Стаття 86. Неприйняття заходів
1. Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, повинні перепиняти серйозні порушення та вживати необхідних заходів щодо перепинення всіх інших порушень Конвенцій або цього Протоколу, які є результатом неприйняття заходів, що мають бути прийняті.
2. Той факт, що порушення Конвенцій і цього Протоколу було вчинене підлеглою особою, не звільняє її начальників від кримінальної або дисциплінарної відповідальності в разі, якщо вони знали, що мають у своєму розпорядженні інформацію, яка повинна була б надати їм можливість дійти висновку в обстановці, що існувала на той час, що така підлегла особа вчиняє або має намір вчинити подібне порушення, і якщо вони не вжили всіх практично можливих заходів у межах своїх повноважень для відвернення або перепинення цього порушення.
Стаття 87. Обов'язки командирів
1. Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, повинні вимагати від воєнних командирів, оскільки це стосується осіб, які входять до складу підлеглих їм збройних сил, та інших підлеглих їм осіб, щоб вони не допускали порушень Конвенцій і цього Протоколу і, в разі потреби, перепиняли ці порушення та повідомляли про це компетентні власті.
2. З метою запобігання порушенням і перепинення їх Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, повинні вимагати, щоб особи, які входять до складу підлеглих їм збройних сил, були обізнані з обов'язками, що покладаються на них Конвенціями і цим Протоколом.
3. Високі Договірні Сторони і сторони, що перебувають у конфлікті, повинні вимагати від кожного командира, який знає про те, що його підлеглі чи інші особи, що перебувають під його контролем, мають намір вчинити або вчинили порушення Конвенцій або цього Протоколу, вжиття необхідних заходів щодо запобігання подібним порушенням Конвенцій або цього Протоколу і, за потреби, щодо порушення дисциплінарного чи кримінального переслідування проти тих, хто вчинив такі порушення. / Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року // Верховна Рада України: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_199#Text.

[107] ICTY, Mucic et al. (“Celebici”), TC, Judgement, Case No. IT-96-21-T, 16 November 1998, paras. 333- 343. ICTR, Ndindiliyimana et al., TC II, Judgement, Case No. ICTR-00-56-T, 17 May 2011, para. 126.

[108] ICC, Bemba, PTC II, Decision on the Confirmation of Charges, Case No. ICC-01/05-01/08-424, 15 June 2009, para. 407.

[109] Проєкт Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права, № 2689, 27.12.2019: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=67804.

[110] Проєкт Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України, № 7290, 15.04.2022: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/39449.

[111] Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[112] Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі), № 6-рп/2000, 19.04.2000: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v006p710-00#Text.

[113] Допис Ірини Мудрої // Facebook, 09.10.2024: https://www.facebook.com/share/p/15UsFNhfxc/.

[114] Закон України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього”, № 4012-ІХ, 09.10.2024: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4012-20#n6.

[115] Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які за межами України вчинили будь-який із злочинів, передбачених статтями 437-439, 442, 442^-1цього Кодексу, підлягають в Україні відповідальності згідно з цим Кодексом незалежно від випадків (умов), передбачених частиною першою цієї статті, якщо такі особи перебувають на території України і не можуть бути видані (передані) іноземній державі чи міжнародній судовій установі для притягнення до кримінальної відповідальності або якщо в їх видачі (передачі) відмовлено. / Частина 2 статті 8 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[116] Зауваження до проекту Закону України про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього // Верховна Рада України: https://itd.rada.gov.ua/43b7b251-b13f-42a5-9226-13670ac8e49d.

[117] Проєкт Закону про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини // Верховна Рада України, № 11538, 02.09.2024: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/44789.

[118] Пояснювальна записка до проєкту Закону про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини // Верховна Рада України, № 11538, 02.09.2024: https://itd.rada.gov.ua/f2066168-87d8-4b4b-8ccc-d98d2ab1b244.

[119] ВР ухвалила в першому читанні два законопроєкти, необхідні для імплементації Римського статуту // Укрінформ, 05.12.2024: https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/3934712-vr-uhvalila-v-persomu-citanni-dva-zakonoproekti-neobhidni-dla-implementacii-rimskogo-statutu.html.

[120] Законопроєкти № 11538 та № 11539 заблокують розслідування міжнародних злочинів в Україні і не мають бути прийнятими / Спільне звернення представників Коаліції «Україна. Пʼята ранку» та Ініціативи «Трибунал для Путіна» // Центр громадянських свобод, 19.12.2024: https://ccl.org.ua/claims/zakonoproyekty-%e2%84%96-11538-ta-%e2%84%96-11539-zablokuyut-rozsliduvannya-mizhnarodnyh-zlochyniv-v-ukrayini-i-ne-mayut-buty-pryjnyatymy/.

[121] Вимогою верховенства права є дотримання принципу юридичної визначеності, що обумовлює однакове застосування норми права, недопущення можливостей для її довільного трактування. Юридична визначеність норми права є ключовою умовою забезпечення кожному ефективного судового захисту незалежним судом. / Абзаци 1, 2 підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини // Рішення Конституційного Суду України (Велика палата) у справі за конституційним поданням 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 375 Кримінального кодексу України від 11 червня 2020 року № 7-р/2020: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v007p710-20#Text.

[122] Проєкт Закону про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини // Верховна Рада України, № 11538, 02.09.2024: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/44789.

[123] Проєкт Закону про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини // Верховна Рада України, № 11538, 02.09.2024: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/44789.

[124] Проєкт Закону про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини // Верховна Рада України, № 11538, 02.09.2024: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/44789.

[125] Стаття 147 / Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни // Верховна Рада України, 12.08.1949: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_154#Text.

[126] Керівництво вчиненням злочину геноциду, тобто умисне вчинення особою, яка фактично здійснювала керівництво політичною чи військовою діяльністю держави чи контролювала таку діяльність, особисто або спільно з іншою особою чи через іншу особу: 1) розроблення плану вчинення злочину геноциду, 2) участь в ухваленні політичного рішення щодо його вчинення, 3) наказування вчинити злочин геноциду, 4) спонукання до вчинення такого злочину або 5) керування діями, що утворюють злочин геноциду, – карається позбавленням волі на строк від двадцяти до тридцяти років або 6 довічним позбавленням волі. / Стаття 18 / Проєкт Закону про кримінальну відповідальність за міжнародні злочини // Верховна Рада України, № 11538, 02.09.2024: https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/44789.

[127] Наприклад, вилучення військовими транспортних засобів та засобів зв’язку у цивільних, що може бути виправдане військовою необхідністю, обстріл військових позицій у цивільних об’єктах, наслідки для цивільних, спричинені вибуховими залишками війни та ін.

[128] Статті 27-28 // Кримінальний кодекс України, № 2341-ІІІ, 05.04.2001: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

[129] Judgement, Tadic (IT-94-1), Appeals Chamber, 15 July 1999, para 185 et seq.